Космічні зонди NASA «Вояджер-1» і «Вояджер-2», запущені ще у 1977 році, першими серед створених людиною апаратів перетнули найвіддаленіші рубежі Сонячної системи. Через десятиліття після старту обидва зонда досягли геліопаузи — області, де сонячний вітер стикається з міжзоряним середовищем і вже не має впливу на простір далі. Саме тут апарати зафіксували унікальне явище, яке дослідники поетично назвали «стіною вогню».
Про це розповідає ProIT
Зона «стіни вогню»: особливості і умови
Феномен «стіни» являє собою простір із температурою від 30 000 до 50 000 кельвінів. Незважаючи на таку назву, ця зона не є фізичною перешкодою: вона позначає межу між геліосферою і міжзоряним простором, де умови істотно відрізняються від тих, що панують усередині Сонячної системи. Оскільки частинки в цій області дуже розріджені, передача тепла до апаратів була незначною, тож обидва «Вояджери» не зазнали ушкоджень і продовжили свою місію.
Геліопауза — це динамічна межа, утворена під дією тиску сонячного вітру та міжзоряного середовища, і її положення змінюється залежно від активності Сонця. Зонди «Вояджер» підтвердили цю теорію, перетнувши геліопаузу на різних відстанях від Сонця, що узгоджується з прогнозами щодо рухливості цієї межі.
Дослідження магнітного поля і нові відкриття
Не менш значущим відкриттям стала інформація про структуру магнітного поля. Вимірювання, отримані «Вояджером-2», підтвердили попередні результати з «Вояджера-1»: магнітне поле по обидва боки геліопаузи виявилося вирівняним. Це стало неочікуваним для вчених, оскільки раніше вважалося, що зовнішнє міжзоряне поле повинно мати іншу орієнтацію. Відкриття може суттєво вплинути на сучасні уявлення щодо взаємодії магнітних полів у космічному просторі.
«Сонце постійно випромінює потік заряджених частинок, відомий як сонячний вітер, що утворює величезну магнітну бульбашку навколо нашої планетної системи — геліосферу. Геліопауза, як точка балансу між тиском сонячного вітру та міжзоряного середовища, є динамічною межею, що змінюється залежно від активності Сонця. Це підтвердили й зонди “Вояджер”, які перетнули геліопаузу на різних відстанях, що співпадає з передбаченнями про її рухливість».
Сьогодні обидва апарати все ще продовжують свою подорож у міжзоряному просторі, надсилаючи унікальні дані про середовище, яке донедавна залишалося загадкою для науки. Їхня місія започаткувала новий етап у дослідженні космосу та дала змогу глибше зрозуміти кордони Сонячної системи. Майже через півстоліття після запуску «Вояджери» залишаються найвіддаленішими об’єктами людського походження і символом прагнення людства до відкриттів.
