Аральське море, колись одне з найбільших внутрішніх водних тіл планети, пережило драматичну трансформацію, яка за сім десятиліть призвела до його майже повного зникнення, залишивши по собі нову пустелю. До 1960-х років Аральське море займало вражаючу площу в 68 000 квадратних кілометрів, поступаючись за розмірами лише Каспійському морю та озеру Верхньому.
Про це розповідає ProIT
На сьогоднішній день залишки цього озера займають менше ніж десять відсотків його первісної площі.
Третє за величиною озеро світу, Вікторія, хоч і зазнало змін у розмірах за останні десятиліття, але ці зміни не йдуть ні в яке порівняння з катастрофічним скороченням Аральського моря.
Причини скорочення Аральського моря
Аральське море, розташоване на межі сучасного Казахстану та Узбекистану, живилося двома потужними річками – Сирдар’єю та Амудар’єю, які підтримували баланс солоного озера в цьому переважно посушливому регіоні. Однак у 1960-х роках ситуація почала кардинально змінюватися. Зі зростанням потреб сільського господарства, забір води з цих річок для зрошення полів неухильно збільшувався, що призвело до критичного зменшення притоку води в озеро та, як наслідок, до значного скорочення його площі.
До кінця 1980-х років колись єдине море розділилося на дві окремі частини: Великий Арал на півдні, що залишався на міждержавному кордоні, та Малий Арал, повністю розташований на території Казахстану. Подальші десятиліття принесли лише погіршення ситуації. Сьогодні східна частина Великого Аралу повністю зникла, оголивши солону, висушену територію, яка отримала назву пустеля Аралкум – наймолодша пустеля на нашій планеті.
Екологічні наслідки перетворення
Перетворення величезного озера на пустелю спричинило цілий ряд серйозних проблем. Колись процвітаюча рибна промисловість в Аральському морі повністю зникла, позбавивши засобів до існування цілі регіони. Мікроклімат навколишньої території зазнав кардинальних змін: зими стали холоднішими, а літо – спекотнішим.
Згідно з IFLScience, щорічні сильні піщані бурі несуть тонни піску та солі на сотні кілометрів, завдаючи значної шкоди здоров’ю місцевого населення. Прогнозується, що південна частина колишнього Великого Аралу також невдовзі повністю висохне.
Протягом останніх двох десятиліть міжнародні зусилля були спрямовані на збереження хоча б Малого Аралу. Для стабілізації течії річки Сирдар’ї було збудовано Кокаральську дамбу, і за останні двадцять років рівень води в Малому Аралі піднявся на чотири метри, даючи слабку надію на часткове відновлення колись квітучого водного басейну.
