Астробіологічні дослідження Марса сьогодні привертають дедалі більше уваги, особливо після появи нових свідчень біологічної активності у формації Яскравий Ангел. Проте науковці все частіше переглядають результати місії NASA «Вікінг» 1976 року, вважаючи, що перший контакт із марсіанським життям міг статися ще півстоліття тому, але завершився трагічно для самих мікроорганізмів.
Про це розповідає ProIT
Ретроспектива місії «Вікінг»: відкриття і помилки
Група дослідників, серед яких професор Дірк Шульце-Макух із Берлінського технічного університету, висунула гіпотезу, що посадкові модулі «Вікінг» дійсно зафіксували сліди життя на Червоній планеті. В основі цієї теорії лежить аналіз біологічних експериментів, проведених у липні та вересні 1976 року. Тоді науковці додавали до зразків марсіанського ґрунту воду з поживними речовинами та радіоактивним вуглецем, щоб виявити метаболічну активність. Вважалося, що мікроорганізми, якщо вони існують, мають поглинати нутрієнти й виділяти газ, який можуть зафіксувати датчики.
Перші результати експерименту були сенсаційними: тест на місці посадки «Вікінг-1» показав реакцію, що свідчила про органічний синтез із 99,7-відсотковою впевненістю, а також значне виділення кисню та радіоактивно міченого вуглекислого газу. Це давало підстави вважати, що у зразках дійсно могли бути живі організми, що обмінюються газами з атмосферою.
Чому відкриття не визнали: роль перхлоратів та методики
Незважаючи на позитивні результати, експеримент не отримав однозначного підтвердження. Інші інструменти не виявили органічних сполук, а повторні введення поживних сумішей не спричинили газоутворення. Керівник біологічної програми Джеральд Соффен тоді дійшов висновку, що життя на Марсі відсутнє, пояснивши реакції хімічними процесами з перхлоратами — речовинами, які згодом реально знайшли на Марсі модулем «Фенікс». Згодом дослідження 2010 року показали, що саме при нагріванні перхлорати руйнують органіку, утворюючи хлоровані сполуки, які у 1976 році помилково прийняли за земне забруднення.
«Парадокс ситуації, як зазначають автори нового дослідження, полягає в тому, що перхлорати дійсно були знайдені на Марсі пізніше посадковим модулем “Фенікс”, але їхня наявність тепер розглядається не як спростування, а як доказ існування органіки».
Ще одним можливим чинником загибелі мікроорганізмів стала сама методика — додавання води до зразків. На думку Шульце-Макуха, як і мікроби пустелі Атакама на Землі, які живуть у надзвичайно сухому середовищі, марсіанські організми могли не витримати раптового надлишку вологи, що призвело до їх загибелі через осмотичний шок. Це пояснює, чому перший експеримент дав активну реакцію, а повторні — вже ні: досліджувана культура могла загинути під час першого тесту.
Для пояснення давніх результатів вчені запропонували модель марсіанського життя — так званий “Бактеріальний автотроф, що дихає накопиченим киснем на Марсі” (BARSOOM), названий на честь вигаданого світу з фантастики Едгара Райса Берроуза. Згідно із цією моделлю, організми могли б перебувати у напівсплячому стані, накопичуючи кисень для нічного метаболізму й починати синтез органіки за мінімальної вологості. Це дозволяло б їм виживати навіть у суворих умовах марсіанських ночей та пояснює інтенсивний газообмін, зафіксований «Вікінгом».
Науковці підкреслюють, що хоча ця теорія не є остаточним доказом, вона потребує негайного перегляду результатів 1976 року. Особливо це актуально перед підготовкою майбутніх пілотованих місій, які можуть призвести до неконтрольованого контакту із потенційною біосферою Марса або її забруднення.