Нові генетичні дослідження дев’яти давніх скелетів, знайдених у Південній Африці, змінюють усталені уявлення про розвиток і переміщення людських спільнот на півдні континенту. Археологи виявили рештки, вік яких сягає 9000 років, у скельному укритті Окгерст (Oakhurst) біля узбережжя Індійського океану. Отримані дані дозволили простежити унікальну історію місцевого населення, яке тисячоліттями залишалося генетично стабільним і ізольованим від зовнішніх впливів до появи скотарства й землеробства близько 1300 років тому.
Про це розповідає ProIT
Стабільність генетичної лінії та локальні інновації
Дослідницька група під керівництвом доктора Йошеї Ґретцінґера з Інституту еволюційної антропології Макса Планка проаналізувала ДНК із різних шарів поховань Окгерста. Всі зразки засвідчили надзвичайно стійку генетичну структуру, що вказує на безперервну спадкову лінію місцевої спільноти протягом усього голоцену. Це відкриття ставить під сумнів традиційне припущення, що культурні зміни у виготовленні знарядь чи стилі життя були результатом впливу чужинців. Нові дані свідчать: ці зміни стали наслідком внутрішньої еволюції та локальних інновацій.
“Дослідження показало: місцеве населення існувало тисячоліттями без значного зовнішнього впливу — аж до приблизно 1300 років тому”.
Змішане походження сучасних жителів та спадщина давніх ДНК
Перший значний вплив на генетичну цілісність регіону відбувся близько 1300 років тому, коли в Південній Африці поширилися скотарство та землеробство. ДНК пастухів зі Східної Африки та фермерів із західних територій поступово інтегрувалася у місцевий генофонд. Це започаткувало новий період змішаних контактів, що згодом посилилися завдяки розвитку торгівлі й колонізації.
Дослідники встановили, що деякі сучасні південноафриканські спільноти, зокрема хомані та карретьємесе, зберігають у своїй генетиці сліди давніх ліній, що напряму пов’язують їх із плейстоценовими мешканцями регіону. Досвід Окгерста дозволяє поглянути на спільноту, яка не тільки зберігала свою ідентичність протягом тисячоліть, а й самостійно впроваджувала технологічні новації.
Сучасна генетика дає змогу розшарувати ці впливи та простежити коріння найдавніших спадкових ліній. За допомогою сучасних алгоритмів дослідники простежили спільні ДНК-сегменти на тисячолітню глибину, що підтвердило безперервність спадковості мешканців Південної Африки. Паралелі з іншими мисливсько-збиральницькими культурами континенту дозволяють краще зрозуміти еволюцію людства загалом.
Зроблене відкриття підкреслює стійкість і високу адаптивність давніх африканських суспільств, які, на відміну від європейських та азійських народів, зберігали генетичну ідентичність попри зміни способу життя і технологій.