Новітні результати досліджень у сфері нейробіології, проведені Пітером Копполою з Кембридзького університету, поставили під сумнів традиційні наукові уявлення щодо функціонування людської свідомості.
Про це розповідає ProIT
Переосмислення звичних теорій
У ході ретельного аналізу сотень наукових робіт за останнє століття Коппола прагнув створити ієрархічну структуру мозку для точнішого визначення областей, що відповідають за свідомість. Особливу увагу дослідник приділив вивченню екстремальних хірургічних втручань, а також експериментам із застосуванням електричної та магнітної стимуляції на мозку тварин, зокрема кішок і мавп. Зібрані дані, на думку науковця, суперечать багатьом популярним теоріям, які тривалий час домінували в науці.
Свідомість, як стверджується у дослідженні, є складним і суб’єктивним феноменом, пов’язаним із самоусвідомленням, емоціями та індивідуальними переживаннями. Саме через це її надзвичайно складно досліджувати та інтерпретувати, що призводить до численних дискусій у наукових колах.
Роль різних ділянок мозку у формуванні свідомості
Пітер Коппола виокремив три основні області мозку — кору, підкірку та мозочок, — щоб з’ясувати їхній вплив на появу або зникнення свідомості. Зокрема, він виявив, що неокортекс, який традиційно вважається ключовим для свідомості, насправді може не мати такого визначального значення. Це підтверджують випадки, коли люди, які народилися без мозочка або передніх частин кори головного мозку, зберігають здатність до свідомого життя.
“Люди, які народилися без мозочка або передньої частини кори головного мозку, можуть зберігати свідомість і жити цілком нормальним життям. Однак пошкодження мозочка в пізнішому віці може спровокувати галюцинації або повністю змінити емоції”, — підкреслює Пітер Коппола.
Випадки народження дітей із частково відсутнім неокортексом ставлять під сумнів класичні медичні підходи, які стверджують, що такі пацієнти мають перебувати у вегетативному стані. Однак сучасні спостереження доводять, що ці діти демонструють цілком типову поведінку, властиву дітям із повністю сформованим неокортексом. Подібні результати фіксували й у дорослих тварин.
Коппола припускає кілька можливих пояснень цього феномену: або неокортекс, як відносно новий у процесі еволюції відділ мозку, не є критично необхідним для базової свідомості, або ж у разі його недорозвиненості інші частини мозку здатні компенсувати його функції.
На думку дослідника, ці відкриття вимагають переосмислення сучасних поглядів на феномен свідомості. Це може вплинути не лише на підхід до лікування пацієнтів із порушеннями мозку, а й на ставлення до прав тварин.
“Це означає, що нам, можливо, доведеться переглянути наші теорії свідомості. Своєю чергою це може вплинути на догляд за пацієнтами, а також на наше ставлення до прав тварин. Насправді свідомість може бути більш поширеною, ніж ми думали”, — зазначив дослідник.