Між Азією та Австралією існує унікальна біогеографічна межа, відома як лінія Воллеса. Вона вже десятки мільйонів років визначає, як еволюціонує фауна по обидва боки цієї невидимої лінії, різко відокремлюючи тваринний світ двох континентів.
Про це розповідає ProIT
Історія формування лінії Воллеса та її значення
Близько 30 мільйонів років тому зіткнення Австралійської та Євразійської тектонічних плит призвело до утворення архіпелагу островів. Це спричинило зміни океанічних течій, створення нових кліматичних умов і стало потужним поштовхом для еволюційного поділу. Західніше від лінії Воллеса (території Індонезії та Малайзії) сформувалися популяції мавп, слонів, тигрів і носорогів. На сході (Нова Гвінея, Австралія) переважають сумчасті, єхидни, папуги та гризуни.
У XIX столітті британський натураліст Альфред Рассел Воллес, подорожуючи островами Індонезії, звернув увагу на контраст у складі місцевої фауни навіть між сусідніми островами, відділеними лише кількома десятками кілометрів. Воллес описав межу між островами Балі та Ломбок, ширина якої становить лише 24 км, як чіткий рубіж між двома зоогеографічними регіонами.
“Його уявна лінія, хоч і дещо умовна, залишається потужним еволюційним індикатором”.
Лінія Воллеса сьогодні: природні бар’єри і нові дослідження
Лінія Воллеса проходить крізь глибокі океанічні протоки, зокрема Ломбокську, які залишалися непереборними навіть під час льодовикових періодів, коли рівень моря був значно нижчим. Це стало серйозною перешкодою для міграції не лише ссавців, а й багатьох видів птахів, рептилій, риб і навіть мікроорганізмів. З обох боків цієї межі спостерігається генетична відмінність у представників фауни.
У 2023 році вчені провели масштабний аналіз понад 20 000 видів хребетних. Виявилося, що тварини Південно-Східної Азії розвивалися в умовах вологого клімату, що сприяло їхньому розселенню тропічними островами. Водночас австралійська фауна еволюціонувала в посушливіших умовах, тому менш ефективно пристосовувалася до тропічних екосистем.
Деякі види тварин, як-от летючі миші, варани, макаки та певні комахи, здатні подолати це біогеографічне «кордон». Це доводить, що лінія Воллеса — не абсолютна межа, а скоріше перехідна зона з обмеженим обміном видами. Попри це, вона залишається яскравим прикладом того, як геологічні, кліматичні й біологічні процеси разом формують шляхи еволюції живих організмів.
