Пітогу темноголовий (Pitohui dichrous) – середній за розміром співочий птах із Нової Гвінеї, який вважається найотруйнішим пернатим на планеті. Його яскраве чорно-помаранчеве оперення не лише привертає увагу, але й слугує попереджувальним сигналом для потенційних хижаків про небезпеку.
Про це розповідає ProIT
Виявлення токсичних властивостей
Довгий час вважалося, що отруйність – це риса переважно плазунів, амфібій і комах. Проте у 1990-х роках орнітологи, досліджуючи птахів тропічних лісів Нової Гвінеї, зіткнулися з незвичним явищем. Під час контакту з пір’ям і шкірою пітогу темноголового у дослідників виникали такі симптоми, як оніміння, печіння шкіри, подразнення очей і навіть сильне чхання. Спочатку ці прояви пов’язували з рослинами або комахами, однак подальші наукові дослідження довели, що джерелом токсичності є сам птах.
“Проте подальші дослідження, очолювані американським орнітологом Джеком Дамбахером, підтвердили шокуючу гіпотезу: сам птах є отруйним. З’ясувалося, що в шкірі, пір’ї та навіть м’язах пітогу темноголового міститься потужна нейротоксична речовина – батрахотоксин. Це та сама отрута, яку виробляють деякі види жаб-дереволазів з Центральної та Південної Америки, відомих як “отруйні дротики”. Цікаво, що птах не виробляє токсин самостійно, а отримує його з їжею – ймовірно, з певних видів жуків, які є частиною його раціону. Це приклад явища, відомого як секвестрація токсинів, коли організм накопичує токсичні речовини з навколишнього середовища для власного захисту.”
Еволюційна перевага та захист
Батрахотоксин, яким насичена шкіра, пір’я та навіть м’язи птаха, є одним із найсильніших природних нейротоксинів. Ця речовина захищає пітогу від хижаків: змії, хижі птахи і навіть людина, спробувавши з’їсти цього птаха, стикаються з неприємними наслідками, що змушує їх відмовитися від подальших спроб нападу. Окрім цього, токсин допомагає боротися з паразитами, такими як кліщі та воші.
Яскраве забарвлення пітогу темноголового є типовим прикладом апосематизму – явища, коли тварини сигналізують про свою небезпеку для оточення. Подібна стратегія широко поширена серед багатьох отруйних видів у природі та є результатом еволюційних адаптацій.
Відкриття отруйного птаха стало важливим досягненням у дослідженні біорізноманіття та захисних механізмів живої природи. Воно доводить, що навіть звичайні на перший погляд істоти можуть приховувати дивовижні секрети, а природа завжди здатна здивувати новими відкриттями.
