Південно-Атлантична аномалія (ПАА) — це унікальна область у магнітному полі Землі, розташована між Південною Америкою та південно-західною Африкою, де спостерігається значне ослаблення магнітної інтенсивності. Вже багато років ця зона привертає увагу вчених, оскільки саме тут магнітний захист планети найбільш вразливий до впливу космічного випромінювання.
Про це розповідає ProIT
Як Південно-Атлантична аномалія впливає на космічну техніку
Космічні апарати, що пролітають на низькій навколоземній орбіті, особливо схильні до ризиків у межах ПАА. У цій зоні супутники та Міжнародна космічна станція стикаються з підвищеним потоком високоенергетичних протонів, які надходять від Сонця. Це загрожує короткими замиканнями, збоєм систем, втратою даних, а іноді — незворотними пошкодженнями обладнання. З цієї причини оператори космічних апаратів змушені заздалегідь вимикати чутливі прилади перед входом у район аномалії.
“Хоча ПАА рухається повільно, її морфологія змінюється, тому важливо продовжувати спостереження, — зазначив геофізик Террі Сабака з NASA. — Саме це допомагає нам створювати моделі та робити прогнози”.
Причини, еволюція та значення Південно-Атлантичної аномалії
Виникнення ПАА вчені пов’язують із динамікою у зовнішньому ядрі Землі, де рух розплавленого заліза формує магнітне поле. Однією з ключових причин вважають велике скупчення щільної породи — Африканську зону з низькою швидкістю зсуву, що знаходиться приблизно на глибині 2900 кілометрів під Африкою. Це утворення, у поєднанні з нахилом магнітної осі планети, спричиняє локальне ослаблення магнітного поля. За іншою гіпотезою, у межах ПАА зростає локальне поле зі зворотною полярністю, що ще більше знижує магнітну напруженість у регіоні.
Дослідження останніх років показали, що ПАА не є статичним явищем. Вона поступово дрейфує, а у 2020 році було зафіксовано процес поділу аномалії на два окремі регіони з мінімальною магнітною інтенсивністю. Однак аналіз геологічних даних свідчить, що ПАА — не нове явище: подібні явища спостерігалися на планеті протягом останніх 11 мільйонів років. Це дає змогу припустити, що аномалія не є ознакою неминучої інверсії магнітних полюсів, яка трапляється раз на сотні тисяч років, а є рекурентною подією у геомагнітній історії Землі.
Попри невирішені питання щодо природи та наслідків Південно-Атлантичної аномалії, постійний моніторинг з боку NASA відіграє ключову роль у забезпеченні безпеки космічних апаратів і розробці моделей для прогнозування змін магнітного поля нашої планети.