Великі білі акули (Carcharodon carcharias) вже давно є причиною захоплення та страху, здебільшого завдяки їхній репутації у масовій культурі. Проте за цим образом ховається важливий для екосистем вид, який відіграє ключову роль у підтриманні балансу морського життя. Як верхівкові хижаки, ці акули контролюють чисельність інших видів, сприяючи збереженню підводних луків і ламінарій — природних поглиначів вуглецю. Незважаючи на широку географію проживання, у Середземному морі великі білі акули залишаються малодослідженими: відомості про них ґрунтуються переважно на поодиноких випадках та історичних записах.
Про це розповідає ProIT
Унікальна знахідка біля берегів Іспанії
20 квітня 2023 року рибалки у водах біля східного узбережжя Іспанії випадково виловили молоду особину великої білої акули. Довжина тварини становила 2,1 метра, а вага — від 80 до 90 кілограмів. Така знахідка вразила не лише рибалок, а й наукову спільноту, оскільки популяція цього виду перебуває під загрозою зникнення, а Міжнародний союз охорони природи вже класифікує її як вразливу. Фіксація молодої акули в Середземномор’ї викликала запитання щодо місць розмноження виду: чи це свідчить про існування місцевої популяції, чи про міграцію з інших районів. Раніше основними зонами розмноження вважалися Сицилійська протока, затока Габес та, ймовірно, затока Едреміт у Егейському морі, де з 2008 року було виявлено 11 новонароджених особин.
“Виявлення саме молодих особин є критично важливим індикатором, який може свідчити про приховані процеси активного розмноження в цьому секторі моря, що раніше недооцінювалося”.
Науковий прорив та нові підходи до охорони морських хижаків
Дослідницька група під керівництвом доктора Хосе Карлоса Баеса провела масштабний аналіз даних за період у 160 років — з 1862 по 2023 рік. Вчені дійшли висновку, що попри рідкісні зустрічі з цим видом, великі білі акули стабільно присутні у водах іспанського Середземномор’я. Їхню присутність науковці описали як «фантомну»: акули є, однак їх дуже складно виявити, тож кожна нова зустріч — це безцінний науковий прецедент. Зокрема, молоді особини можуть вказувати на те, що розмноження цих хижаків відбувається і в місцевих водах.
Окрім наукової складової, дослідження має на меті змінити ставлення суспільства до білих акул, акцентуючи не на страху, а на їхній екологічній цінності. Як мігруючі пелагічні види, ці акули беруть участь у перерозподілі енергії та поживних речовин, очищують екосистеми, поїдаючи падло, а після смерті їхні тіла живлять глибоководних мешканців. Вчені наголошують на необхідності впровадження довгострокових моніторингових програм із застосуванням сучасних технологій для відстеження популяції, щоб розробити ефективні стратегії збереження цього рідкісного виду і не допустити його остаточного зникнення з Середземного моря.