До недавнього часу тривалі й організовані внутрішні конфлікти, подібні до громадянських воєн, вважалися винятковою рисою людського суспільства. Однак новітні антропологічні дослідження спростовують цю думку: приматологи вперше задокументували масштабний розкол і затяжну війну всередині популяції шимпанзе.
Про це розповідає ProIT
Чотири роки боротьби у Гомбе
Ключові події дослідження розгорталися у Національному парку Гомбе, що в Танзанії. Науковці спостерігали, як міцна спільнота шимпанзе розділилася на дві групи — північну та південну. Спершу це виглядало як звичайний територіальний поділ, проте згодом ситуація перетворилася на жорстоку війну з нападами, засідками та цілеспрямованими вбивствами колишніх членів спільноти.
Конфлікт тривав понад чотири роки. Під час нього фіксувалися не випадкові сутички за їжу, а добре організовані бойові дії, спрямовані на знищення супротивників. Дослідники класифікують цю війну як стратегічний внутрішній конфлікт, що має всі риси класичної громадянської війни.
«Ми побачили прояви жорстокості, які раніше вважали суто людськими. Шимпанзе не просто захищали територію, вони систематично “вистежували” та вбивали колишніх друзів, з якими раніше ділили їжу та доглядали одне за одним», — зазначають автори дослідження, опублікованого в журналі Science.
Еволюційне підґрунтя агресії серед приматів
Відкриття «громадянської війни» серед шимпанзе свідчить: коріння організованого насильства сягає глибокої давнини, ще до появи людства. Попри здатність до жорстоких конфліктів, тваринний світ демонструє і приклади мирного співіснування. Наприклад, у джунглях крокодили та каймани не нападають на капібар, що є свідченням особливої дипломатії між видами.
Розвинені соціальні зв’язки роблять приматів унікальними серед ссавців. Кожне покоління приносить надію на збереження рідкісних видів: наприклад, нещодавно у французькому зоопарку з’явилося перше за межами Азії дитинча золотої кирпатої мавпи. Водночас аналіз конфлікту в Гомбе вказує, що соціальні структури приматів можуть бути не лише конструктивними, а й руйнівними.
Вивчення цього явища дає змогу краще зрозуміти витоки агресивної поведінки не лише у тварин, а й у людей. Здатність відрізняти «своїх» та «чужих» у межах одного виду спричиняє кризи, які раніше вважалися властивими лише людській культурі. Близькість біологічних механізмів у шимпанзе та людей підтверджує: історія воєн глибоко закорінена у природі.
Дослідники закликають замислитися: організована війна — це ознака складного інтелекту чи еволюційна вада, яку людство має подолати?