Дослідник з Університету Аляски у Фербенксі запропонував нову наукову концепцію, яка здатна докорінно змінити сучасні уявлення про будову Всесвіту. Згідно з цією теорією, саме час, а не простір-час, є базисною властивістю реальності. Причому він налічує не один, а три виміри, тоді як простір розглядається як похідна, вторинна характеристика.
Про це розповідає ProIT
Три виміри часу: аналогії та сутність ідеї
Нова гіпотеза, опублікована у журналі Reports in Advances of Physical Science, кидає виклик класичній фізиці, яка понад сто років описує реальність як чотиривимірний простір-час із трьома просторовими та одним часовим виміром. Автор дослідження, Гюнтер Клетечка, порівнює свою ідею із живописом, де час — це «полотно», а простір — лише «фарба» на ньому.
«Ці три виміри часу є первинною тканиною всього, наче полотно картини. Простір все ще існує зі своїми трьома вимірами, але він більше схожий на фарбу на полотні, аніж на саме полотно».
Тривимірний час складно уявити, проте на допомогу приходять аналогії. Перший вимір — це звичний для нас напрямок руху вперед, незворотний плин часу. Другий можна порівняти з бічною стежкою, яка перетинає перший вимір: якщо перейти на неї, людина залишиться у тому ж моменті «звичайного» часу, але зможе дослідити альтернативні варіанти розвитку подій. Третій вимір забезпечує можливість переміщення між такими паралельними шляхами-варіантами.
Наукова значущість і потенціал перевірки теорії
Попередні спроби описати багатовимірний час стикалися з проблемою порушення причинно-наслідкового зв’язку. Проте нова модель долає цю перешкоду, зберігаючи принцип: причина завжди передує наслідку. Окрім теоретичного значення, концепція Клетечки має і практичний потенціал. На відміну від багатьох попередніх абстрактних моделей, вона дозволяє точно відтворити відомі маси елементарних частинок, таких як електрони, мюони та кварки, а також пояснює, чому вони мають саме такі маси.
Ця теорія може стати ключем до вирішення однієї з головних задач сучасної фізики — створення єдиної теорії, яка поєднає квантову механіку та загальну теорію відносності. Отримання такої «теорії всього» дозволило б описати всі фундаментальні взаємодії природи у межах однієї математичної структури.
Хоча ідея тривимірного часу виглядає революційною, представлене дослідження перетворює її зі спекулятивної гіпотези на перевірювану фізичну теорію. Вона передбачає, що для розкриття найглибших таємниць Всесвіту людству, ймовірно, доведеться радикально переглянути саму суть реальності.
