Одна з найвідоміших картин світу — «Дівчина з перловою сережкою» Яна Вермера — понад три століття не перестає зачаровувати глядачів. Полотно, створене близько 1665 року й відоме як «Мона Ліза Півночі», приваблює своєю простотою, загадковим поглядом і дивовижною глибиною образу молодої жінки з тюрбаном та перловою сережкою. Не так давно нейробіологи музею Мауріцхейс у Гаазі провели масштабне дослідження, яке дозволило з’ясувати, як саме цей шедевр впливає на мозок людини.
Про це розповідає ProIT
Візуальні пастки: як композиція керує увагою
Зовні композиція «Дівчини з перловою сережкою» виглядає дуже простою. Однак аналіз із використанням сучасних методів нейровізуалізації довів: Вермер ретельно продумав розташування елементів так, щоб спрямовувати погляд глядача за визначеним маршрутом. Дослідники встановили, що очі спостерігача природно переходять між трьома основними точками: оком дівчини, її губами та перлиною. Саме ці переходи формують так званий «стійкий цикл уваги», що змушує людину повертатися до картини знову і знову.
Мартін Де Муннік, дослідник з Neurensics, який очолював проєкт, пояснює:
“Ви змушені звертати увагу, хочете ви цього чи ні”. Ця неврологічна пастка – унікальна особливість творчості Вермера.
Такий візуальний рух створює ефект своєрідного гіпнозу: погляд постійно переміщується між ключовими точками обличчя, утримуючи увагу на картині довше, ніж на інших творах.
Нейронаука: чому картина викликає емоційний відгук
Під час експерименту нейробіологи зафіксували активність мозку учасників за допомогою ЕЕГ та МРТ під час перегляду шедевра. Результати виявилися неочікуваними: «Дівчина з перловою сережкою» активує передклиння — ділянку мозку, що відповідає за самосвідомість і формування особистості. Це свідчить про те, що споглядання картини викликає не лише візуальну, а й глибоку емоційну реакцію, торкаючись найглибших шарів свідомості людини.
Де Муннік відзначає:
“Ми очікували, що дівчина буде особливою. Але причина цього нас здивувала”
Дослідники також порівняли реакції на оригінал і репродукцію — і виявили, що емоційний відгук на справжній твір у музеї Мауріцхейс у Гаазі був у десять разів сильнішим. Це підкреслює важливу роль безпосереднього сприйняття мистецтва «наживо».
Директорка Мауріцхейса Мартін Госселінк наголосила, що «мозок не бреше». За її словами, є унікальний досвід стояння перед оригіналом, який не здатні передати ні цифрові копії, ні друковані репродукції. Це підтверджує не лише мистецьку, а й неврологічну цінність безпосереднього контакту з шедевром.
Госселінк також акцентує, що «Дівчина з перловою сережкою» вирізняється на тлі інших робіт Вермера: якщо на більшості його картин персонажі зайняті певною справою і відводять погляд, то тут дівчина дивиться прямо на глядача. Поєднання фокусу на очах, губах і перлині створює відчуття особистої присутності, що посилює емоційний зв’язок.
Госселінк описав це так: “Тут ми бачимо когось, хто справді дивиться на вас, тоді як на всіх інших картинах Вермера ви бачите когось, хто або пише, або займається рукоділлям”.
Унікальна композиція полотна й особливості використання світла Вермера відкривають нові перспективи для подальших досліджень впливу мистецтва на мозок людини. Науковці припускають, що подібні ефекти можуть проявлятися й у сприйнятті інших шедеврів, наприклад, «Мони Лізи» Леонардо да Вінчі.