Гуманітарна катастрофа, спричинена вторгненням російської федерації, вже задокументована фахівцями, однак комплексний вплив бойових дій на екосистеми та домашніх тварин лише починає досліджуватися. Нове наукове дослідження, результати якого опубліковано у журналі Evolutionary Applications, виявило унікальне явище: за декілька років війни популяції собак у зонах бойових дій зазнали суттєвих змін, адаптуючись до екстремальних умов і набуваючи ознак диких хижаків.
Про це розповідає ProIT
Зміни у зовнішності та поведінці собак на фронті
Група вчених проаналізувала дані щодо 763 собак із дев’яти регіонів України, співпрацюючи з притулками, ветеринарами та волонтерами. Особливу роль у зборі інформації відіграв Ігор Дикий, зоолог Львівського національного університету імені Івана Франка, який під час служби у Збройних Силах України досліджував стан тварин прямо в зоні бойових дій поблизу Лиману та Харкова. Його спостереження ілюструють масштабну трагедію: у селі Зарічне безпритульні собаки жили поряд із військовими, часто отримували серйозні травми, такі як контузії, переломи кінцівок чи втрату зору через вибухи. Військові намагалися допомогти тваринам, однак масове покидання собак через евакуацію чи окупацію залишило багатьох напризволяще.
“Собаки на лінії фронту за надзвичайно короткий час стали схожими на дикі види псових, такі як вовки, койоти або дінго”.
Науковці зафіксували зникнення у популяції собак форм із короткими мордами (як у французьких бульдогів) та видовженим тілом (як у такс). Натомість переважають собаки з гострими вухами, прямими хвостами, меншою масою тіла та тьмянішим забарвленням шерсті. Яскраві відтінки та велика кількість білого кольору зустрічаються рідко. Такі зміни трапилися надто швидко для генетичної еволюції, і науковці пояснюють їх дією жорсткого природного відбору, де війна стала потужним селекційним чинником.
Фералізація та тривожні екологічні наслідки
Маргарита Вітек із Гданського університету підкреслює, що в екстремальних умовах перевагу отримують фізичні ознаки, які дозволяють тваринам краще виживати: менша маса тіла допомагає уникати мін, собака легше ховається й стає меншою мішенню для осколків. Особини з “диким” фенотипом — стоячими вухами та темним хутром — мають більше шансів на виживання. Крім морфологічних змін, дослідники відзначають і зміну вікової структури популяції: у прифронтових зонах майже не залишилося старих, хворих чи травмованих тварин, а ті, що вижили, збиваються у зграї, що характерно для диких псових.
Попри набуття диких рис, більшість собак залишаються залежними від людей щодо харчування, розраховуючи на допомогу військових або харчові відходи. Однак окремі особини вже переходять до самостійного полювання чи поїдання трупів. Дослідники класифікують це явище як фералізацію — поступове повернення до дикого способу життя. Біолог Маргарита Пілот, яка очолювала проєкт, вказує, що ці зміни є свідченням не лише гуманітарної, а й глибокої екологічної кризи. Вплив війни на мобільні й адаптивні види, такі як собаки, може бути тривожним сигналом для менш стійких тварин, які потребують стабільних умов для виживання.