У турецькій провінції Невшехір у 1963 році сталося сенсаційне археологічне відкриття, яке змінило уявлення про стародавні цивілізації. Місцевий житель, розпочавши ремонт у підвалі власного дому, випадково пробив стіну й виявив таємничий тунель. Це стало початком відкриття величезного підземного міста Дерінкую, яке могло вмістити до 20 000 людей разом із худобою та запасами.
Про це розповідає ProIT
Дерінкую: багаторівневе місто з унікальною інфраструктурою
Простий ремонт перетворився на одну з найвизначніших археологічних сенсацій ХХ століття. За першим тунелем простягався розгалужений лабіринт, що сягав 18 поверхів у глибину та мав приблизно 85 метрів завглибшки. Місто було обладнане всім необхідним для автономного життя: житловими приміщеннями, навчальними закладами, каплицями, стайнями, а також винними та олійними пресами.
Археологи Міністерства культури Туреччини вважають, що будівництво Дерінкую розпочалося ще у VIII–VII століттях до нашої ери, а першими його мешканцями були фригійці — індоєвропейський народ, що проживав в Анатолії. Для спорудження використовували місцевий вулканічний туф — м’який камінь, який легко піддається обробці. Первісно печери, ймовірно, слугували сховищами для продуктів, оскільки під землею підтримувалася стабільна низька температура.
Захисна система й історичне значення міста
У період Візантії (395–1453 роки нашої ери) Дерінкую досяг свого розквіту, ставши потужною фортецею на площі близько 445 квадратних кілометрів. Підземні лабіринти мали приховані входи, вентиляційні шахти, колодязі та водні канали, що забезпечували комфорт і безпеку навіть на найбільш віддалених рівнях.
Головною метою розбудови такого комплексу була потреба в захисті від ворогів. Входи до тунелів захищали масивні круглі кам’яні двері вагою до пів тонни, які можна було легко заблокувати зсередини. Вузькі коридори змушували загарбників рухатися по одному, що надавало перевагу оборонцям. Окрім цього, жителі могли перекривати водопостачання на верхні поверхи, унеможливлюючи отруєння води супротивником.
“Система оборони міста була продумана до дрібниць. Входи до тунелів можна було миттєво заблокувати зсередини масивними круглими кам’яними дверима, вагою до пів тонни, які було практично неможливо зрушити ззовні. Коридори були навмисно зроблені вузькими, щоб змусити будь-якого загарбника просуватися поодинці, що робило їх легкою мішенню для оборонців. Крім того, мешканці нижніх рівнів могли перекривати водопостачання на верхні поверхи, щоб унеможливити отруєння води ворогом”.
У різні епохи Дерінкую ставав прихистком для багатьох народів. Ранні християни ховалися в ньому від переслідувань римлян, а в період арабо-візантійських війн (780–1180 роки) місто було надійним укриттям для мусульман. Навіть на початку ХХ століття під час трагічних подій в Адані жителі сусідніх міст також використовували підземні сховища для захисту.
Дерінкую — не єдине підземне місто Каппадокії, а лише частина розгалуженої мережі подібних поселень. Печери слугували схованками навіть у недалекому минулому, свідчачи про винахідливість і прагнення до виживання місцевого населення.
Сьогодні Дерінкую відкритий для туристів і є важливою пам’яткою, що дозволяє зануритися в глибини минулого, оцінити геніальність давніх інженерів і зрозуміти, наскільки багато зусиль людина готова докласти заради безпеки своєї громади та культури.
