Макс Бондар, який понад 13 років займається розробкою цифрових продуктів для банківської сфери, поділився своїм баченням щодо основних міфів, що стримують поширення no-code платформ в ІТ-галузі. Займаючи позицію Lead Product Manager у ПриватБанку, а нині як CEO і засновник Trigger Neobank Engine, Бондар допомагає банкам запускати цифрові сервіси всього за пів року завдяки використанню no-code рішень. Він виділяє п’ять основних причин, через які розробники побоюються впровадження таких платформ, хоча насправді вони не становлять загрози для професії.
Про це розповідає ProIT
Міф 1. «No-code — це несерйозно»
Раніше no-code використовували переважно для створення простих сайтів і лендінгів, однак із розвитком технологій ситуація змінилася. Нині цим підходом активно користуються масштабні компанії, зокрема Netflix, яка координує виробництво контенту через платформу Airtable. За допомогою no-code їм вдалося інтегрувати кастинги, розподіл бюджетів, маркетингові кампанії та інші процеси в єдину систему, яку можуть налаштовувати різні регіональні команди по всьому світу. Часто розробники вважають, що справжня робота має бути складною й вимагати значних зусиль, але no-code дозволяє швидко і без надмірного навантаження втілювати складні системи.
“Несерйозною” розробку на no-code вважають ще й з іншої причини. Розробники впевнені — і я бачив це зсередини — що вони повинні страждати. Якщо створюєш складну систему за пару місяців без перепрацювання, крові й поту — це не справжня робота.
Міф 2. «No-code не забезпечує унікальність»
Поширена думка, що no-code платформи обмежуються стандартними шаблонами і не дають створювати унікальні рішення. Це справедливо лише для високоспеціалізованих продуктів, де потрібен глибокий рівень кастомізації, як-от Photoshop. Водночас для більшості бізнес-орієнтованих сервісів no-code ідеально підходить. Яскравий приклад — стартап Dividend Finance, який у 2014 році створив MVP онлайн-платформи кредитування у сфері «зеленої» енергетики на базі Bubble всього за шість тижнів. За наступні п’ять років платформа опрацювала кредитів на понад $1 млрд. No-code не є універсальним засобом для всіх задач, однак він дозволяє економити на ручній праці IT-команд і прискорює вихід продукту на ринок.
Міф 3. «No-code — це пастка вендора»
Існує занепокоєння, що перехід на іншу no-code платформу може зруйнувати роботу сервісу через залежність від конкретного постачальника. Рівень цієї залежності дійсно різниться: якщо платформа не дає експортувати код, всі дані проходять через вендора — ризики високі. Якщо дані зберігаються у клієнта, але логіка залишається на стороні платформи, залежність середня. А якщо є змога експортувати код і підтримувати його власними силами, формально залежності немає, однак для подальшої роботи все одно потрібна команда розробників. Варто зазначити, що навіть при власній розробці компанії часто спираються на open source‑рішення, які теж можуть змінювати свої ліцензії, як це зробила Redis у 2024 році, закривши безкоштовний доступ до свого коду для комерційних цілей. Абсолютна незалежність в IT практично недосяжна, тож для компаній, які не є технологічними гігантами, доцільніше співпрацювати з перевіреним вендором.
Міф 4. «No-code — це небезпечно»
Ще одна поширена пересторога — безпека no-code платформ. Часто вважається, що такі рішення менш захищені, ніж власноруч розроблені продукти. Однак надійні провайдери no-code мають професійні команди кібербезпеки, які ретельно перевіряють компоненти системи. Платформи проходять сертифікацію за міжнародними стандартами, як, наприклад, PowerApps, яка має сертифікат ISO/IEC 27001 і проходить аудит SOC 2 Type 2. Окремі аспекти безпеки залежать від специфіки бізнесу клієнта, наприклад, блокування транзакцій із підозрілих IP-адрес — це вже завдання самого бізнесу. Безпека є спільною зоною відповідальності і для вендора, і для клієнта.
Міф 5. «No-code неможливо масштабувати»
Вважається, що no-code платформи підходять лише для невеликих проєктів, і при зростанні навантаження перестають бути ефективними. Дійсно, багато платформ не розраховані на високі навантаження. Однак якщо система побудована на cloud-native архітектурі, масштабування стає автоматичним — навіть при різкому збільшенні кількості користувачів сервіс залишиться стабільним. Щодо розширення функціоналу, у разі нестандартних вимог допомагає гібридний підхід: багато сучасних платформ дають змогу інтегрувати код, коли готових компонентів недостатньо.
Де no-code не підходить
Попри переваги, no-code не є універсальним рішенням для всіх сфер. Ось приклади завдань, для яких класична розробка залишається кращим вибором:
- Розробка ML‑моделей. Для навчання та створення AI-моделей потрібне програмування, хоча для підключення готового AI no-code підходить.
- Продукти, пов’язані з hardware та IoT. No-code абстрагує програмний рівень від заліза, тому для розробки прошивки цей підхід не підходить.
- Вузькоспеціалізовані продукти. Наприклад, програми на кшталт Photoshop чи Unreal Engine, які потребують повного контролю над усіма аспектами розробки.
No-code — це інструмент, який може закрити до 90% бізнес-завдань, а решта 10% вирішуються класичним програмуванням. Сьогодні навіть у традиційній розробці все частіше код пише штучний інтелект. Питання, хто саме створює код — людина, AI чи платформа — втрачає актуальність для бізнесу. На перший план виходять швидкість запуску, стабільність, масштабованість і безпека. Тому оптимальним стає поєднання обох підходів: код — там, де це необхідно, no-code — скрізь, де це можливо.