Археологи зробили унікальне відкриття на острові Лолланд у Данії: там знайдено найдавніший зразок «жувальної гумки» у світі — шматок березової смоли, вік якого становить близько 5700 років. Цей артефакт не лише зберігся до нашого часу, а й зберіг у собі ДНК людини, яка його використала, дозволивши вченим вперше відтворити повний геном представника кам’яної доби без використання кісткових решток.
Про це розповідає ProIT
Генетичний портрет мешканки кам’яної доби
Дослідники з Копенгагенського університету дали знайденій дівчині ім’я Лола. Аналіз ДНК показав, що у Лоли була темна шкіра, темне волосся та блакитні очі — поєднання, характерне для мезолітичної Європи, але рідкісне у сучасних людей. Вона належала до спільноти західних мисливців-збирачів, які ще не змішувалися із неолітичними землеробськими групами, що на той час розповсюджувалися Скандинавією. Вчені дійшли висновку, що після останнього льодовикового періоду в регіоні могли оселитися дві різні хвилі населення. Лола виявилася генетично ближчою до мисливців-збирачів материкової Європи, ніж до скандинавів того періоду.
ДНК, мікробіом і сліди стародавньої дієти
Окрім людської ДНК, шматок смоли зберіг сліди мікроорганізмів та патогенів: виявлено бактерію Streptococcus pneumoniae, що й нині спричиняє пневмонію, а також вірус Епштейна-Барр, пов’язаний із розвитком мононуклеозу. Завдяки цьому відкриттю науковці отримали унікальну можливість вивчати еволюцію давніх мікроорганізмів та хвороб, а також мікробіом людини кам’яної доби. Аналіз смоли також виявив ДНК фундука й качки, що свідчить про те, що ці продукти були частиною повсякденного раціону Лоли.
Відкриття стало надзвичайно важливим для археології, адже це перший випадок, коли повний геном людини вдалося отримати не з кісток чи зубів, а з альтернативного джерела. Зазвичай людські останки знаходять у поганому стані, однак березова смола завдяки своїм антисептичним і водостійким властивостям забезпечила ідеальні умови для збереження ДНК тисячоліттями.
Стародавня камедь може стати «кращим джерелом для збору патогенів та ДНК, ніж стародавні кістки чи зуби».
Новий підхід суттєво розширює можливості досліджень еволюції, повсякдення та харчування людей у давнину.