Життя доісторичних гомінідів значно відрізнялося від сучасного людського існування. Відсутність медицини та постійні небезпеки полювання призводили до низької тривалості життя. Це пояснює, чому антропологам рідко вдається знайти рештки літніх неандертальців або денисівців, тоді як для сучасних Homo sapiens досягнення похилого віку стало звичним явищем. Довгий час науковці не мали однозначної відповіді, чи стала наша здатність до довголіття наслідком комфортних умов життя, чи це — еволюційна перевага, закріплена на рівні ДНК.
Про це розповідає ProIT
Епігенетичні годинники та межі людського віку
Відповідь на це питання спробували знайти автори нового дослідження, препринт якого представлено на платформі Research Square. Використовуючи сучасні генетичні технології, вони застосували епігенетичні годинники — інструменти, що дозволяють визначати біологічний вік клітин за метилюванням ДНК. Вчені проаналізували понад 15 тисяч зразків ДНК людей різного етнічного походження, віком від немовлят до 114-річних довгожителів, використовуючи 16 різних моделей епігенетичних годинників.
Ці дані дали змогу обчислити теоретичну межу людського віку. За результатами моделювання, абсолютна верхня межа тривалості життя сучасної людини становить від 128 до 202 років. Найменше ресурсів мають тканини дихальних шляхів: вони навряд чи здатні функціонувати довше, ніж до 155 років.
«Існуюче середовище може бути недостатнім для підтримки досягнення цих вікових меж», — зазначають автори дослідження.
Неандертальці та денисівці: коротке життя древніх людей
Коли ті ж самі епігенетичні методики застосували до розшифрованих геномів неандертальців і денисівців, результати виявилися зовсім іншими. Генетично обумовлена максимальна тривалість життя неандертальців склала від 38,2 до 64,5 років, а денисівців — від 40 до 69,8 років. Це підкреслює глибоку біологічну відмінність між видами: навіть за найкращих умов організм неандертальця не був запрограмований на столітнє життя.
У реальних умовах плейстоцену досягти навіть цих максимумів було практично неможливо. Неандертальці щодня зіштовхувалися з небезпеками: самці часто гинули під час полювання, а інфекції та ускладнення під час вагітності у жінок значно скорочували середню тривалість життя популяції.
Еволюційна перевага сучасної людини
Отримані результати свідчать, що здатність до довголіття — це виняткова еволюційна перевага Homo sapiens, яка сформувалася вже після відокремлення від неандертальців та денисівців. Водночас дослідники наголошують: щоб реалізувати потенціал довгого життя, людству необхідні ідеальні умови навколишнього середовища. Хоча природа дає шанс на життя до 200 років, досягти цієї межі можна лише за умови відповідального ставлення до власного здоров’я і стану планети.
