На поверхні Сонця астрономи зафіксували велику корональну діру, яка на ультрафіолетових знімках створює враження обличчя, подібного до популярного мема з рибою-краплею. Величезна діра, схожа на рот, розтягнулася на площу, що дорівнює приблизно п’яти планетам Юпітер, і саме з неї у напрямку до Землі вириваються потужні потоки сонячного вітру.
Про це розповідає ProIT
Як виглядають корональні діри та чим вони небезпечні
Корональні діри — це області на Сонці, де щільність і температура плазми нижчі за навколишні, а магнітне поле відкрите, що дозволяє прискореним частинкам сонячного вітру залишати поверхню світила. У звичайному оптичному діапазоні їх побачити неможливо, однак на знімках в ультрафіолеті вони виглядають як темні, схожі на порожнечі, плями.
Зараз розміщення цих корональних дір утворює на сонячному диску своєрідне «обличчя»: широка діра у південній півкулі нагадує рот, а дві великі плями у північній — очі. Обидві північні плями мають розмір, співставний із Юпітером, і всі три області активно викидають потоки плазми та заряджених частинок у Сонячну систему. Такі потоки сонячного вітру, досягнувши магнітосфери Землі, здатні викликати геомагнітні бурі.
«Кожна з цих північних плям розміром приблизно з Юпітер. І всі три регіони викидають у Сонячну систему потоки частинок та плазми. Сонячний вітер, який викидають ці корональні діри, може викликати геомагнітні бурі на Землі. Це відбувається, коли частинки сонячного вітру стикаються з магнітосферою нашої планети.»
Геомагнітні бурі та корональні викиди маси
Сонячний вітер, який утворюється внаслідок діяльності корональних дір, зазвичай викликає менш потужні геомагнітні бурі, ніж ті, що пов’язані з корональними викидами маси (КВМ). Під час сонячних спалахів накопичена в активних областях енергія вивільняється переважно у вигляді електромагнітного випромінювання, а при КВМ — надається прискорення величезним масам сонячної речовини.
У кожному корональному викиді маси може міститися до 10 мільярдів тонн речовини, яка рухається у просторі зі швидкістю в середньому 400 км/с, а у випадку надшвидких викидів — до 2000 км/с. Такі явища можуть провокувати полярні сяйва, магнітні бурі, спричиняти перебої у роботі електрообладнання та впливати на якість радіозв’язку.
За прогнозами британських метеорологів, найближчим часом ймовірне незначне посилення сонячного вітру у південній півкулі, але ризик його суттєвого впливу на Землю залишається низьким.
На початку червня на нашій планеті вже спостерігалася потужна геомагнітна буря класу G4. Вона була викликана тривалим сонячним спалахом M8.1 у регіоні 4100, після чого великий корональний викид маси був спрямований у напрямку Землі.
Так виглядало Сонце станом на 4 червня (NASA)