Нова наукова гіпотеза стверджує, що NASA могло випадково знищити можливі сліди життя на Марсі ще у 1976 році під час місії «Вікінг». Згідно з твердженням професора астробіології Дірка Шульце-Макуха з Технічного університету Берліна, це сталося через необережність у ході проведення біологічних експериментів на червоній планеті.
Про це розповідає ProIT
Місія «Вікінг»: експерименти з марсіанським ґрунтом
Понад 50 років тому два автоматичні апарати місії «Вікінг» здійснили перші в історії біологічні дослідження марсіанського ґрунту. Один із ключових експериментів, «Labeled Release», передбачав додавання до зразка ґрунту особливого розчину з поживними речовинами та радіоактивним вуглецем. Якщо у зразку були присутні мікроорганізми, вони повинні були спожити поживні речовини, вивільнивши радіоактивний газ, що й було зафіксовано при першому аналізі.
Однак наступні етапи не підтвердили наявність стійкої біологічної активності: після додавання нових порцій поживного розчину виділення газу не відбулося. Тоді науковці вирішили, що результат спричинено не біологічною, а хімічною реакцією — зокрема, через наявність перхлоратів у ґрунті.
Чому вода могла стати фатальною для марсіанських мікробів
Професор Шульце-Макух стверджує, що вирішальною помилкою експерименту стало додавання води до ґрунту. Він порівнює це із ситуацією на Землі, коли екстремальні мікроорганізми, що мешкають у пустелі Атакама, гинуть від надлишку вологи через осмотичний шок. Мікроби цієї пустелі адаптувалися отримувати вологу лише з повітря, і залиття водою призводить до їх загибелі.
“Уявіть, що інопланетяни знайшли вас у пустелі, вирішили, що вам потрібна вода, і кинули вас у середину океану. Вам би це не сподобалося, вірно?” — пояснює Шульце-Макух. — “Я думаю, саме це сталося під час експериментів “Вікінга””.
На думку дослідника, саме перша порція води могла згубно вплинути на гіпотетичних марсіанських мікробів, тому вони не відреагували на наступні спроби «нагодувати» їх поживними речовинами.
Крім того, ще у 2007 році Шульце-Макух запропонував альтернативну гіпотезу: марсіанські організми могли містити у своїх клітинах перекис водню. Це забезпечило б їм низьку температуру замерзання та слугувало джерелом кисню — важлива властивість для виживання у суворих умовах Марса. Коли під час експерименту ґрунт нагрівали, перекис водню розкладається, спричиняючи хімічну реакцію з органічними речовинами й утворення великої кількості вуглекислого газу. Саме це і було зафіксовано одним із інструментів «Вікінга».
Якщо хоча б одна з цих гіпотез вірна, то людство, ймовірно, вже майже пів століття тому отримало докази існування життя поза межами Землі, але, не усвідомлюючи цього, знищило марсіанські мікроорганізми під час експерименту. Відповідь на це питання можуть дати лише нові місії, зокрема Mars Sample Return, яка має доставити зразки марсіанського ґрунту на Землю на початку 2030-х років.