Вчені провели захопливий експеримент, у якому звичайні каракатиці (Sepia officinalis) продемонстрували високий рівень самоконтролю, успішно виконавши когнітивний тест, розроблений для дітей — так званий «зефірний тест». Цей експеримент вкотре засвідчив, що інтелект тварин часто недооцінюють, а складність мозку головоногих викликає подив навіть у дослідників.
Про це розповідає ProIT
Як проходив «зефірний тест» для каракатиць
Традиційний зефірний тест передбачає, що дитині пропонують зефір: якщо вона зможе не з’їсти ласощі одразу, то отримає ще одну порцію через визначений час. Здатність відкладати задоволення вважається проявом складних когнітивних здібностей, наприклад, планування майбутнього. Протягом останніх років цей тест адаптували для різних тварин, включаючи приматів, собак і вранових, які вже довели свою здатність до самоконтролю.
Ще у 2020 році звичайні каракатиці проявили подібні здібності, коли навчились утримуватись від вживання улюблених ласощів заради більш бажаної винагороди. Проте дослідники прагнули визначити, чи дійсно ця поведінка зумовлена саме самоконтролем, а не іншими чинниками.
Результати нового дослідження та унікальні особливості каракатиць
У новій серії експериментів шістьох каракатиць розмістили у резервуарах із двома прозорими камерами. В одній камері лежав менш улюблений шматочок сирої королівської креветки, а в іншій — жива креветка-трава, що більше до вподоби тваринам. Дверцята до камер позначалися символами: коло — негайне відкриття, трикутник — відкриття через 10–130 секунд, квадрат — дверцята залишаються зачиненими (контрольний режим). Якщо каракатиця терпляче чекала, вона отримувала свою улюблену їжу. Всі особини у тестових умовах дочекалися кращої нагороди, але у контрольному режимі цього не спостерігалося.
«Каракатиці в цьому дослідженні змогли чекати на кращу винагороду та терпіли затримки до 50–130 секунд, що можна порівняти з тим, що ми спостерігаємо у хребетних з великим мозком, таких як шимпанзе, ворони та папуги», – пояснила Александра Шнелл, еколог-поведінковець з Кембриджського університету.
Дослідники також перевірили здатність каракатиць до навчання. Їм демонстрували два квадрати різного кольору, і за правильний вибір тварини отримували винагороду. Після того, як каракатиці звикли до умов, сигнали міняли місцями. Виявилося, що ті особини, які швидше адаптувалися до змін, також краще впоралися із завданням на відкладене задоволення.
Досі незрозуміло, чому каракатиці мають таку розвинену здатність до самоконтролю, адже вони не використовують інструменти, не зберігають їжу і не вирізняються соціальністю, як це властиво приматам чи папугам. Одна із гіпотез полягає в тому, що така стратегія могла сформуватися внаслідок їх способу здобування їжі: більшу частину часу каракатиці маскуються, а пошук їжі відбувається короткими ривками, коли вони стають уразливими до хижаків. Вміння відкладати задоволення може допомагати їм у виборі найкращої здобичі, оптимізуючи стратегію виживання.
Зокрема, у цих тварин вже виявлено ознаки «епізодичної пам’яті», а у 2024 році вперше зафіксовано процес формування хибних спогадів у каракатиць. Науковці планують у майбутньому дослідити, чи здатні ці головоногі свідомо планувати свої дії на перспективу. Результати дослідження були опубліковані у журналі Proceedings of the Royal Society.
