У Західній Антарктиді, на території Землі Мері Берд, розташований льодовик Туейтса, який отримав назву «Льодовик Судного дня» через потенційну загрозу для світового рівня океанів. Цей масив льоду, розміром із штат Флорида, вже став ключовим об’єктом занепокоєння для кліматологів: його повний розпад може підняти рівень Світового океану на 65 сантиметрів, що спричинить затоплення великих мегаполісів та зникнення низки острівних держав.
Про це розповідає ProIT
Інноваційне рішення для стримування глобального потепління
Льодовик Туейтса нині забезпечує близько 8% світового підвищення рівня моря, при цьому темпи його танення з 1990-х років подвоїлися. Основною причиною дестабілізації є не лише підвищення температури повітря, а й теплі підводні течії, які підмивають основу льодовика. Щоб зупинити цей процес, науковці та інженери пропонують звести унікальну інженерну споруду — підводну завісу довжиною 80 кілометрів і висотою до 150 метрів на глибині приблизно 650 метрів. Вона матиме вигляд системи гнучких екранів, а не суцільної стіни, щоб витримати сильні припливи та мінімізувати ризики руйнування.
“Порівняно з трильйонними збитками, яких зазнає світова економіка внаслідок затоплення узбережжя та масової міграції населення, інвестиція в порятунок одного критичного льодовика виглядає економічно доцільною страховкою.”
Проєкт «Завіса морського дна» потребує інвестицій у десятки мільярдів доларів, однак, як стверджує співкерівниця ініціативи Маріанна Хаген, ці витрати виправдані з огляду на глобальні ризики. Вона відзначає, що навіть гіпотетична можливість стримати катастрофічне підвищення рівня моря шляхом локального втручання має бути досліджена, попри складність реалізації в суворих антарктичних умовах.
Випробування технологій та геополітичні виклики
Наразі проєкт перебуває на стадії експериментів і досліджень. Випробування прототипів проводять у фіордах Арктики — зокрема, у Ван-Мієн-фіорді на Шпіцбергені та поблизу узбережжя Північної Норвегії. Тут міжнародна команда дослідників, включно з Арктичним університетом Норвегії, аналізує вплив штучних бар’єрів на циркуляцію води, екосистеми та стабільність льоду в реалістичних умовах.
Окрім технологічних труднощів, проєкт зіштовхується з серйозними геополітичними питаннями. Антарктида не належить жодній країні та регулюється міжнародними договорами, які забороняють мілітаризацію та видобуток ресурсів. Таким чином, поява мегаструктури у нейтральних водах може бути розцінена як спроба встановити контроль над регіоном або прихована мілітаризація, що здатне спричинити міжнародні конфлікти. Також існують ризики використання таких об’єктів для терористичних атак чи геополітичного тиску, тому проєкт потребує максимального дипломатичного узгодження та прозорості.
Вчені підкреслюють, що навіть якщо цей масштабний геоінженерний експеримент виявиться успішним, це не скасовує необхідності зменшення викидів парникових газів. Геоінженерія розглядається лише як тимчасове рішення для виграшу часу, а не як універсальний спосіб зупинити глобальне потепління.