Група науковців отримала прямі генетичні докази, що підтверджують причину однієї з наймасштабніших пандемій в історії людства — чуми Юстиніана, яка вразила світ майже півтори тисячі років тому.
Про це розповідає ProIT
Ідентифікація збудника чуми Юстиніана
Перші відомості про цю хворобу з’явилися приблизно у 541 році нашої ери в порту Пелусій у Нижньому Єгипті. Далі інфекція поширилася торговими шляхами по всій Візантійській імперії. Особливо тяжким був спалах у Константинополі (сучасний Стамбул): тодішній імператор Юстиніан I сам захворів, однак зумів одужати. Утім, за чотири місяці в місті загинули десятки тисяч людей.
Для протидії епідемії Юстиніан розпорядився копати ями для масових поховань, а після їх переповнення — ховати померлих у вежах міських стін, засипаючи тіла негашеним вапном. Хвороба швидко ширилася на захід, охопивши Європу, і вирувала ще кілька століть, доки не зникла близько 750 року. За приблизними оцінками, пандемія забрала життя від 30 до 50 мільйонів людей, що могло стати однією з причин занепаду Візантійської імперії.
Генетичне дослідження та сучасні висновки
Довгий час основною гіпотезою було, що збудником чуми Юстиніана була бактерія Yersinia pestis. Проте до сьогодні бракувало безпосередніх доказів її присутності у самому серці Візантійської імперії. Нове дослідження, проведене на території арени в місті Джераш (за 322 км від Пелусія), розкрило цю таємницю. Тут у братській могилі VI-VII століть вчені проаналізували генетичний матеріал із восьми людських зубів. Всі зразки містили майже однакові штами Y. pestis, що підтвердило роль цієї бактерії та швидкість поширення спалаху.
“Остаточний генетичний доказ дозволив вперше побачити, як пандемія розгорталася в самому епіцентрі, підтверджуючи руйнівний характер чуми Юстиніана”.
Крім історичної значущості, це відкриття має і сучасне значення. Дослідники порівняли знайдений штам із іншими геномами Y. pestis від неоліту до сьогодення і з’ясували, що різні пандемії спричиняли незалежні лінії бактерій, які виникали з різних регіонів. Таким чином, підтверджується теорія про періодичні “перескоки” збудника на людські популяції протягом історії.
Як підсумовують науковці, чума й надалі здатна еволюціонувати, а заходи стримування не можуть повністю знищити загрозу. Це ще раз наголошує на необхідності пильності та готовності до нових викликів.