Доктор Майкл Гільєн, фізик і колишній науковець Гарвардського університету, запропонував незвичайну гіпотезу щодо можливого фізичного розташування божества у Всесвіті. Його дослідження спрямоване на поєднання наукових концепцій з релігійними уявленнями, зокрема на спробу інтерпретувати «небеса» як реальний космологічний об’єкт, а не суто метафізичне поняття.
Про це розповідає ProIT
Межа Всесвіту як потенційна обитель божества
Гільєн базує свої припущення на біблійних описах недосяжності божественної обителі, а також на фізичній концепції так званого космічного горизонту. За його розрахунками, йдеться про відстань приблизно 439 мільярдів трильйонів кілометрів від Землі. Саме на такій межі, згідно з теорією Гільєна, розширення простору досягає такої швидкості, що об’єкти віддаляються швидше за світло, і їх світло вже не може потрапити на Землю.
“Згідно з розрахунками Гільєна, Бог може перебувати на неймовірній відстані близько 439 мільярдів трильйонів кілометрів від Землі”.
Ключовим у цій дискусії є природа розширення Всесвіту. Якщо б космос був статичним, людство з часом могло б побачити всі віддалені об’єкти. Але через закон Габбла, галактики віддаляються одна від одної зі швидкістю, пропорційною відстані, що формує сферу спостережуваного Всесвіту, обмежену космічним горизонтом. Все, що знаходиться за цією межею, стає недоступним для спостереження, оскільки простір розширюється швидше, ніж фотони можуть подолати цю відстань. У цьому Гільєн вбачає фізичне втілення біблійної концепції ізоляції вищого світу від людського спостереження.
Науковий погляд на космічний горизонт
Вчений також висуває ідею, що на межі космічного горизонту звичне розуміння часу втрачає сенс. Спираючись на теорію відносності Ейнштейна, він стверджує, що поза цією межею зникає поділ на минуле, теперішнє і майбутнє, а виникає вічна позачасовість. За його версією, цей простір придатний для існування нематеріальних чи світлоподібних сутностей, а сам космічний горизонт виступає порталом у вищий вимір. Такий підхід створює поетичну картину божества, яке перебуває у світі абсолютного спокою й нульової ентропії.
Однак більшість сучасних фізиків сприймають концепцію космічного горизонту по-іншому. Вони наголошують, що так званий «кінець часу» на цій межі є помилковим трактуванням: космічний горизонт не є фіксованою стіною у просторі, а визначається місцем спостерігача. Ефект уповільнення подій пояснюється космологічним червоним зміщенням, коли світлові хвилі розтягуються під час подорожі через Всесвіт, тому віддалені події здаються повільнішими. Якщо ж опинитися на власному горизонті, то саме наша Галактика виглядала б застиглою на межі спостереження.
Таким чином, ідея про фізичне розташування божества за межами спостережуваного Всесвіту є цікавою спробою поєднати науку і віру, але вона стикається з численними теоретичними труднощами. З наукового погляду, кожна точка у Всесвіті має власний космічний горизонт, і всі вони рівноцінні. Теорія Гільєна залишається прикладом метафізичної спекуляції, яка використовує наукову термінологію для опису явищ, що виходять за межі емпіричного досвіду.
