Пошук найтемнішого місця у Всесвіті залишається складною науковою задачею, яка вже десятиліттями не дає спокою дослідникам. На перший погляд, космос здається нескінченним морем темряви, однак насправді визначити області, де править абсолютна темрява, надзвичайно складно. Вчені наголошують, що глибока темрява — явище рідкісне й не завжди очевидне навіть у, здавалося б, найвіддаленіших куточках космічного простору.
Про це розповідає ProIT
Чому абсолютна темрява рідкість у космосі
Як зазначає астроном Марк Постман з Наукового інституту космічного телескопа, міжзоряний простір наповнений пилом, який розсіює світло й створює постійне фонове сяйво. Це світіння, відоме як «космічне лате», надає простору неочікувано світлого відтінку. Видима темрява залежить і від того, який діапазон електромагнітного спектра розглядати: у гамма-променях чи ультрафіолеті навіть найтемніші зони можуть бути пронизані світлом. Однак, якщо зосередитися лише на видимому світлі, вчені все ж знаходять унікальні місця, де темрява панує завдяки особливим фізичним умовам.
«Космос насправді наповнений пилом, який ефективно розсіює світло, змушуючи простір світитися далеко за межами видимих зірок. Це створює фонове світіння, яке пронизує Всесвіт, колір якого насправді ближчий до „космічного лате“, ніж до вугільно-чорного».
Найтемніші об’єкти й області Сонячної системи
Серед найтемніших об’єктів у Сонячній системі виділяється ядро комети Борреллі (19P/Borrelly). Це тіло, діаметром близько 8 км, відбиває менше 3% сонячного світла, що робить його одним з найбільш «чорних» об’єктів, відомих людству. Ще темнішою є екзопланета TrES-2 b, яка відбиває менше 1% світла завдяки парі натрію та оксиду титану в атмосфері, які ефективно поглинають промені. Цікаво, що навіть чорні діри, попри свою здатність захоплювати світло, не є абсолютною темрявою для тих, хто потрапляє за горизонт подій — там, всередині, світло все одно присутнє.
Ще одним прикладом місць, де панує темрява мільйонами років, є кратери на полюсах Місяця. Вони знаходяться у «постійній тіні» й ніколи не освітлюються Сонцем, залишаючись одними з найхолодніших і найтемніших місць у Сонячній системі. Подібні умови зустрічаються й на Плутоні, де віддаленість від Сонця лише посилює темряву.
Особливу увагу вчені приділяють щільним пиловим хмарам — молекулярним ядрам і глобулам Бока. Наприклад, глобула Barnard 68, розташована за 500 світлових років від Землі, настільки щільна, що повністю блокує видиме світло від зірок, що знаходяться позаду неї. Такі області називають справжніми «дірами в небі».
Нарешті, дослідники відзначають, що навіть у найвіддаленіших ділянках Сонячної системи, які досліджував апарат NASA «Нові горизонти», небо залишається у десять разів темнішим, ніж поблизу Землі. Однак абсолютної темряви не досягається ніде — залишкове світло фонового космічного сяйва все ж присутнє навіть у найглибших порожнечах. Таким чином, пошук місця, де панує абсолютна темрява, залишається майже недосяжною метою сучасної науки.
