Відповідь на запитання про найщасливішу породу собак тривалий час була предметом суперечок серед власників, які спиралися переважно на власний досвід та емоційний зв’язок зі своїми улюбленцями. Однак сучасна наука нарешті змогла надати об’єктивну відповідь завдяки дослідженню етологів з Пізанського університету під керівництвом доктора Вероніки Мальєрі. У ході наукової роботи було встановлено, що порода собаки безпосередньо впливає на її здатність виражати складні емоції через міміку, і ці прояви люди часто сприймають як справжню «посмішку» чи радість.
Про це розповідає ProIT
Особливості міміки у різних порід собак
Дослідники проаналізували відеозаписи 210 собак, які представляли 29 різних порід, щоб визначити, як ті демонструють «ігрову посмішку» — розслаблений вираз морди з відкритим ротом, що у псових є універсальним сигналом до гри та дружелюбності. Виявилося, що так звані «вовкоподібні» породи, зокрема німецькі вівчарки та ротвейлери, а також пуделі й бассет-хаунди, здатні задіювати до семи різних груп м’язів для створення багатогранних емоційних сигналів. Це дозволяє їм не лише відкрити пащу, а й піднімати щоки, відтягувати куточки рота, формувати характерні зморшки навколо очей — усе це нагадує людський сміх і викликає у людей відчуття, що собака щиро посміхається.
“Результати дослідження демонструють вражаючу різницю в механіці собачої міміки: найвиразніші породи, до яких увійшли пуделі, бассет-хаунди, німецькі вівчарки та ротвейлери, здатні використовувати до семи різних груп м’язів для створення своєї “ігрової мордочки”. Це дозволяє їм формувати складний візуальний сигнал, який включає не лише відкриття пащі, але й підняття щік, відтягування куточків рота та утворення специфічних зморшок навколо очей. Для людського сприйняття така конфігурація є сигналом абсолютної радості, оскільки вона анатомічно нагадує механіку людського сміху, змушуючи нас підсвідомо вірити, що ці собаки “посміхаються” по-справжньому”.
Вплив селекції та генетики на виразність емоцій
Вчені наголошують, що морфологічні зміни, які виникли внаслідок селекції, призвели до різної виразності емоцій у породах. Біглі, мопси, ши-тцу та джек-рассел-тер’єри під час ігор можуть активувати лише дві м’язові групи, що робить їхню посмішку менш виразною — подібно до ледь помітної людської усмішки. Собаки з плоскою мордою, такі як французькі бульдоги, також мають обмежені можливості міміки, однак це не є прямим свідченням їхнього рівня щастя.
Доктор Мальєрі підкреслює, що селекція порід не орієнтувалася на критерії «щасливого вигляду», а зміни у структурі черепа вплинули на анатомічні особливості міміки. Важливо розуміти, що обмежені можливості вираження емоцій не означають, що собака менш щаслива. Результати дослідження мають цінність не лише для взаєморозуміння між людьми й собаками, а й для комунікації між різними видами — наприклад, коні також реагують на «ігрову посмішку» собак як на позитивний сигнал.
Таким чином, хоча такі породи як ротвейлер або німецька вівчарка можуть виглядати найбільш «щасливими» завдяки розвиненим мімічним м’язам, менш виразні біглі чи мопси здатні відчувати аналогічну радість, просто не мають такого широкого набору інструментів для її демонстрації.
