Дослідники історії та економіки провели ретельний аналіз архівних матеріалів, податкових документів і описів майна періоду Речі Посполитої, визначивши, що князь Костянтин-Василь Острозький був найбагатшим правителем та магнатом на українських землях. Його фінансові можливості та масштаби володінь вражають навіть у перерахунку на сучасні стандарти.
Про це розповідає ProIT
Володіння і вплив князя Острозького
За історичними даними, на межі XVI й XVII століть Костянтин-Василь Острозький мав у власності близько 80 міст і містечок, а також понад 2760 сіл. Його земельні угіддя охоплювали значну частину нинішньої Волині, Галичини, Київщини та Поділля. Сукупна площа цих земель перевищувала територію сучасних Швейцарії та Нідерландів. Окрім цього, князь мав право утримувати власне військо, яке часто було чисельнішим і краще оснащеним, ніж армія самого короля Речі Посполитої. Така потужність робила його однією з найвпливовіших постатей у політичному житті Східної Європи.
Його вплив був настільки колосальним, а володіння настільки розлогими, що сучасники шанобливо називали його “некоронованим королем”.
Джерела багатства та культурна спадщина
Основою фінансового успіху князя було стратегічне розташування його володінь і грамотне управління ресурсами. Острозький контролював ключові торгові шляхи, отримуючи значні прибутки від збору мита, експорту зерна, деревини й худоби до Європи. Щорічний дохід князя перевищував 10 мільйонів злотих, що забезпечувало йому розкішний спосіб життя, гідний монарха. У його маєтках зберігалися великі скарби — золото, срібло, коштовності й витвори мистецтва, а при дворі працювали сотні шляхтичів.
Костянтин-Василь Острозький відзначився не лише багатством, а й масштабною меценатською діяльністю. Він заснував Острозьку академію — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, що став інтелектуальним осередком України. За його підтримки було підготовлено та надруковано Острозьку Біблію — перше повне видання Святого Письма церковнослов’янською мовою. Спадщина князя вимірюється не лише матеріальними статками, а й внеском у розвиток освіти та культури, що зберігся і досі.