Ядерна енергетика переживає справжнє відродження: старі електростанції зазнають модернізації, а інвестори активно вкладають кошти у нові стартапи. Тільки за останні тижні 2025 року молоді компанії галузі залучили понад 1,1 мільярда доларів інвестицій, спираючись на оптимізм щодо перспектив малих ядерних реакторів, які мають подолати проблеми, притаманні традиційній ядерній індустрії.
Про це розповідає ProIT
Малі реактори: новий підхід до масштабування енергетики
Класичні ядерні реактори — це масштабна інфраструктура, що вимагає колосальних ресурсів. Наприклад, реактори Vogtle 3 і 4 у штаті Джорджія, США, кожен з яких виробляє понад 1 гігават електроенергії, використовують десятки тисяч тонн бетону та мають паливні збірки заввишки 14 футів. Проте реалізація цих проектів затягнулася на вісім років і перевищила кошторис на понад 20 мільярдів доларів.
Сучасні стартапи пропонують інший шлях: зменшення розмірів реактора дозволяє уникнути затримок і перевитрат. У разі потреби у більшій потужності можна просто додати ще один модуль. Малі реактори планують виготовляти за принципами масового виробництва, що, за задумом, має здешевити процес і підвищити якість із кожною новою партією.
Проблеми виробництва та кадровий голод
Експерти зазначають, що потенційна вигода від такого підходу ще вивчається, але саме на цю ідею покладають великі надії більшість ядерних стартапів. Однак виробництво завжди супроводжується складнощами. Для порівняння можна згадати досвід Tesla, яка зіткнулася з труднощами при налагодженні масового випуску Model 3, попри значний досвід в автомобільній сфері. Стартапи у ядерному секторі США не мають подібної виробничої бази.
“I have a number of friends who work in supply chain for nuclear, and they can rattle off like five to ten materials that we just don’t make in the United States. We have to buy them overseas. We’ve forgotten how to make them”.
Міло Вернер, партнер інвестиційної компанії DCVC, має значний досвід у виробництві: вона відповідала за запуск нових продуктів у Tesla, а раніше керувала створенням чотирьох заводів у Китаї для FitBit. Сьогодні Вернер не лише інвестує, а й розвиває NextGen Industry Group, яка сприяє впровадженню інновацій у промисловості.
Вернер наголошує, що перед виробниками постають дві основні проблеми: капітал та людські ресурси. Для ядерного сектору питання фінансування наразі не є критичним — інвестицій достатньо. Проте галузь відчуває гострий дефіцит кваліфікованих кадрів: у США майже не будували промислових об’єктів за останні 40 років, тому втрачено необхідний досвід та навички.
Нестача спеціалістів стосується не лише операторів обладнання, а й працівників усіх рівнів — від керівників змін до топменеджменту. Після десятиліть офшорингу у країні бракує фахівців як для будівництва, так і для експлуатації заводів.
Позитивним сигналом є те, що багато стартапів, зокрема у ядерній сфері, розташовують виробничі потужності поряд із основними інженерними командами. Це дозволяє оперативно вдосконалювати процеси та прискорювати впровадження інновацій.
Для ефективності масового виробництва важливо починати з невеликих обсягів і поступово масштабуватися. Модульний підхід дає змогу швидко запускати виробництво, збирати дані та вдосконалювати процеси, що особливо цінують інвестори. Проте очікувані зниження витрат можуть проявитися лише через роки, інколи — протягом цілого десятиліття.