Еволюція домашньої кішки (Felis catus) протягом понад 10 тисячоліть призвела до формування складної соціальної поведінки у цих тварин, які тепер здатні до тонкої когнітивної взаємодії з людьми. Сучасна наука дедалі частіше спростовує уявлення про котів як про емоційно відсторонених істот, підкреслюючи їхню здатність не лише формувати прихильність, а й активно змінювати свою поведінку для досягнення певних соціальних цілей.
Про це розповідає ProIT
Вчені виявили гендерні відмінності у котячих вокалізаціях
Нещодавнє дослідження, проведене турецькими науковцями з Університету Бількент і опубліковане в журналі Ethology, пролило світло на вплив гендеру власників на вокалізації котів. За допомогою відеоспостереження за сорока власниками дослідники фіксували перші секунди вітання після повернення людини додому. Аналіз показав: коти нявкають помітно голосніше та інтенсивніше саме до чоловіків, ніж до жінок. Це свідчить про наявність у тварин складної адаптивної комунікації, яка враховує особливості поведінки людини.
“Гіпотеза вчених базується на тому, що жінки зазвичай є більш вербально активними та емпатичними у взаємодії з вихованцями, часто опускаючись на рівень тварини та розпізнаючи її потреби за мінімальними невербальними знаками. Чоловіки ж, згідно зі спостереженнями, можуть виявляти меншу спонтанну увагу до котячих сигналів, що змушує тварин використовувати більш інтенсивні аудіостимули”.
Коти як соціальні стратеги: гнучка поведінка та когнітивні механізми
Головний дослідник Каан Керман пояснює, що коти здатні класифікувати людей за особливостями їхньої поведінки та відповідно коригувати власні реакції. Науковці підкреслюють: вокалізація домашніх котів — це не фіксований інстинкт, а гнучкий інструмент для привернення уваги та впливу на людину, особливо якщо йдеться про отримання ресурсів або соціального контакту. Гучне нявкання при зустрічі з чоловіком виступає своєрідним «акустичним важелем», який допомагає тварині не залишитись непоміченою.
Примітно, що інтенсивність котячого нявкання не залежить від інших демографічних чинників або емоційного стану власника, що підтверджує теорію про когнітивну, а не інстинктивну природу цієї поведінки. Фахівці, зокрема Денніс Тернер з Інституту прикладної етології у Швейцарії, відзначають, що така вокальна диференціація не свідчить про уподобання котів до певної статі, а радше демонструє їхню соціальну пластичність і здатність адаптуватися до різних «порогів чутливості» людей.
Вчені додають, що культурний контекст також має значення — особливості спілкування чоловіків із тваринами в Туреччині могли вплинути на результати. Проте головний висновок залишається незмінним: коти навчилися ефективно використовувати людські особливості для оптимізації власного життя поруч із людьми.
Подальші дослідження у різних країнах допоможуть з’ясувати, наскільки універсальною є така стратегія котячої поведінки та як саме особистий досвід кожної тварини формує її унікальний спосіб взаємодії з власниками.