Унікальний симбіоз між фіговим деревом і маленькою фіговою осою є яскравим зразком мутуалізму — взаємовигідного співіснування двох видів у природі. Цей зв’язок формувався мільйонами років еволюції, і життя кожного з учасників залежить від іншого. Слід зауважити, що плід інжиру — це не типовий фрукт, а особлива структура під назвою сиконій. Усередині нього містяться сотні крихітних квіток, які й потребують запилення.
Про це розповідає ProIT
Як проходить цикл життя фігової оси
Запилення інжиру відбувається завдяки фіговій осі. Коли самка оси готова відкласти яйця, вона прямує до фігового дерева. Проникаючи крізь вузький отвір на верхівці сиконію, оса нерідко втрачає крила та вусики, що робить її вихід з плоду неможливим. Всередині інжиру вона відкладає яйця й одночасно переносить пилок із дерева, де з’явилася на світ, запилюючи місцеві квіти. Після цього самка оси гине, залишаючись всередині плоду.
“Цей шлях є настільки складним, що під час нього оса часто втрачає свої крила та вусики, що унеможливлює її повернення назовні”.
Згодом із яєць з’являється нове покоління ос. Самці народжуються без крил, спаровуються з самками, прогризають тунелі, через які самки залишають інжир, і самі гинуть, так і не залишивши плід. Молоді самки збирають пилок і вирушають на пошуки нового дерева, продовжуючи цикл життя.
Чи справді у плодах інжиру залишаються мертві оси
Цей процес викликає занепокоєння у споживачів інжиру, однак приводів для занепокоєння немає. По-перше, переважна більшість комерційно вирощуваних сортів інжиру (наприклад, «Мішн» чи «Коричнева Туреччина») є партенокарпічними — вони дозрівають без запилення, а отже, без участі ос. По-друге, навіть у тих сортах, які потребують запилення, в інжирі виробляється особливий фермент фіцин. Він повністю розкладає тіло оси ще до того, як плід достигне. Таким чином, хрусткі часточки в інжирі — це насіння, а не залишки оси.