Японські вчені з університету Кобе провели масштабне дослідження, яке дозволило по-новому поглянути на відмінності в роботі мозку оптимістів і песимістів. За допомогою МРТ-сканування дослідники під керівництвом доктора Куніакі Янагісави дослідили особливості нейронної активності десятків добровольців, що розрізнялися за ступенем оптимізму.
Про це розповідає ProIT
Як формуються патерни майбутнього у мозку
Під час експерименту учасникам пропонували уявити різноманітні майбутні події — як позитивні, так і негативні — та подумати, як ці ситуації можуть вплинути на них і їхніх близьких. Додатково всі добровольці проходили анкетування для визначення рівня власного оптимізму і песимізму.
Вчені особливо зосередились на медіальній префронтальній корі лобної ділянки мозку — зоні, яка відповідає за емоційні та когнітивні функції, соціальні взаємодії, а також здатність розуміти думки інших людей. Ця область є центральною частиною так званої “мережі пасивного режиму”, яка активується, коли людина мріє, згадує минуле або фантазує про майбутнє.
Оптимізм і песимізм: що відбувається у мозку
Порівнюючи патерни мозкової активності у різних учасників, вчені дійшли висновку, що у оптимістично налаштованих людей нейронні сценарії майбутнього дуже схожі між собою. Чим вищий рівень оптимізму, тим більше збігалися ці патерни із аналогічними у інших оптимістів. Натомість у песимістів уявлення про майбутнє відзначались значною індивідуальністю та варіативністю.
“Оптимістичні люди постійно демонструють конвергентні нейронні репрезентації, що відображають загальні патерни епізодичного мислення про майбутнє, тоді як менш оптимістичні люди демонструють підвищену варіативність”, — зазначають дослідники.
Дослідники також з’ясували, що у свідомості оптимістів нейронні сигнатури позитивних подій значно відрізняються від негативних, що дозволяє їм сприймати погані сценарії більш абстрактно та відсторонено. Це зменшує вплив негативних емоцій. Позитивні події оптимісти уявляють більш конкретно, детально і живо. Ще однією особливістю є те, що оптимізм пов’язаний із кращою соціальною взаємодією: такі люди легше встановлюють нові контакти та підтримують гармонійні стосунки.
Дослідники підкреслюють, що оптимізм і песимізм не є абсолютними якостями та можуть змінюватися протягом життя під впливом соціальних, культурних і етнічних чинників. Песимізм, на їхню думку, не є суто негативним — у певних ситуаціях він допомагає об’єктивніше оцінювати ризики і краще готуватися до майбутнього, тоді як надмірний оптимізм може призвести до необґрунтованої самовпевненості.
Доктор Куніакі Янагісава зазначає, що подальше вивчення цих механізмів може допомогти зрозуміти причини самотності і фактори, які об’єднують чи, навпаки, роз’єднують людей. На думку вченого, щоденне відчуття “бути на одній хвилі” з іншими може мати не лише емоційне, а й реальне нейрофізіологічне підґрунтя.