Багатовікова загадка навколо знаменитої «Вітрувіанської людини» Леонардо да Вінчі отримала нове пояснення завдяки несподіваному відкриттю стоматолога Рорі Мак Свіні. Його дослідження дозволяє по-новому поглянути на геометричні принципи, закладені у всесвітньо відомому малюнку, і стверджує, що ключ до розуміння пропорцій був давно захований у людській анатомії.
Про це розповідає ProIT
Геометрія «Вітрувіанської людини»: новий підхід
Малюнок Леонардо, створений близько 1490 року, зображує чоловіка у двох положеннях, вписаного в коло та квадрат, і базується на працях римського архітектора Вітрувія. Вітрувій стверджував, що пупок є центром людського тіла, а розмах рук дорівнює зросту. Проте його трактат не містив точних вказівок щодо співвідношень між колом і квадратом, що породило численні гіпотези щодо методів Леонардо.
Стоматолог Рорі Мак Свіні звернув увагу на те, що більшість досліджень зосереджувалися на золотому перетині (φ ≈ 1.618) як ключовому співвідношенні, але це давало похибку понад 2% у порівнянні з фактичними вимірами малюнка да Вінчі. Інші теорії пропонували складні геометричні фігури, але жодна не пояснювала ідеальною мірою вибір Леонардо.
“Пошуки геометричного методу Леонардо породили численні теорії, кожна з яких намагалася пояснити виміряне співвідношення між колом і квадратом на оригінальному малюнку”.
Відкриття стоматолога: роль рівностороннього трикутника
Ключову підказку Мак Свіні знайшов у власних рукописних нотатках Леонардо, де той описує використання рівностороннього трикутника для визначення пропорцій фігури. Ця геометрична фігура виявилася знайомою стоматологу завдяки дослідженням Вільяма Бонвілла 1864 року, який встановив, що оптимальна функція нижньої щелепи визначається рівностороннім трикутником між двома скронево-нижньощелепними суглобами та центральними різцями. Саме цей трикутник лежить в основі сучасних стоматологічних інструментів і відображається в пропорціях людського обличчя.
Дослідження показали, що співвідношення сторін трикутника, які утворюють щелепу, дорівнює близько 1.63, що майже збігається з вимірюваннями, закладеними у «Вітрувіанську людину» (1.64). Це співвідношення підтверджується і в інших анатомічних структурах: у дослідженні ста людських черепів було виявлено сталість співвідношення 1.64 ± 0.04 між певними дугами черепа. Мак Свіні підкреслює, що таке співвідношення у вигляді рівностороннього трикутника є унікальним для людини і відображає оптимальну просторову організацію кісткової структури.
На думку дослідника, Леонардо міг використати ці спостереження для створення власної системи пропорцій, що випереджала свій час і демонструвала глибоке розуміння взаємозв’язків між математикою та анатомією. Автор гіпотези наголошує, що «Вітрувіанська людина» доводить проникливість Леонардо щодо фундаментальних математичних принципів, які визначають гармонійну будову людського тіла.
Результати дослідження опубліковані у виданні «Journal of Mathematics and the Arts».
