Вторгнення римлян до Британії у 43 році нашої ери привело до запровадження численних інновацій, які суттєво вплинули на формування європейської цивілізації. Римляни залишили по собі не лише інженерні дива, як-от акведуки та дороги, а й соціальні досягнення, зокрема громадські лазні та туалети. Однак сучасні наукові дослідження, що ґрунтуються на аналізі стародавньої ДНК, відкривають ще одну неочікувану спадщину римлян — домашніх котів.
Про це розповідає ProIT
Походження домашніх котів і роль римлян у їх поширенні
Відомо, що всі сучасні домашні коти (Felis catus) походять від африканського дикого кота. Раніше вважалося, що процес одомашнення розпочався близько 10 000 років тому в доісторичному Леванті разом із розвитком землеробства. Проте нові дослідження, опубліковані у провідних наукових журналах, суттєво уточнили цю хронологію. Результати секвенування 77 стародавніх геномів котів із 97 археологічних локацій віком до 10 000 років показали, що вид, який ми знаємо як домашнього кота, з’явився лише близько 3500 років тому у Північній Африці, ймовірно, одночасно у кількох регіонах.
У Стародавньому Єгипті коти швидко здобули шану завдяки своїй здатності знищувати щурів та змій. Вони вважалися священними, хоча формально їм не поклонялися. Однак шлях котів до Європи був тривалим — їм знадобилося ще півтори тисячі років, щоб стати частиною європейського побуту.
Міграція котів і їхнє значення в Римській імперії
Палеонтолог Клаудіо Оттоні з Римського університету Тор Вергата разом із колегами виявив дві хвилі міграції котів. Перша, менш масштабна, відбулася близько 2200 років тому, коли африканські дикі коти потрапили на Сардинію. Справжні домашні коти були завезені до континентальної Європи лише приблизно через два століття — на початку першого тисячоліття під час розквіту Римської імперії.
«Коти, ймовірно, слідували за римською армією та її оточенням, будучи не лише компаньйонами, а й корисною силою для захисту продовольчих запасів та шкіряних виробів від гризунів. Вражає, що, як зазначає дослідник, з еволюційної точки зору, за такий короткий проміжок часу — близько 2000 років — кішки змогли “підкорити світ”, поширившись по всій Римській імперії.
Римські торговці активно використовували котів для природної боротьби зі шкідниками під час морських подорожей, висаджуючи або продаючи їх у різних портах. Тому, разом із легіонерами, коти потрапили і до Британії, де стали незамінними помічниками у захисті запасів від гризунів.
Поширення домашніх котів у світі відбувалося по-різному. Наприклад, у Китаї люди жили поряд із дикими леопардовими котами протягом 3500 років до появи одомашнених видів. Ці дикі коти допомагали утримувати популяцію гризунів під контролем, однак співіснування завершилося після падіння династії Хань. Домашні коти потрапили до Китаю лише близько 700 року нашої ери завдяки розвитку Шовкового шляху.
Таким чином, окрім доріг, акведуків та соціальних структур, римляни зробили значний внесок у поширення домашніх котів, які нині є невід’ємною частиною людського життя у багатьох культурах світу.
