У соціальних мережах нещодавно з’явилися світлини безпритульних собак із Чорнобильської зони відчуження, які вразили користувачів яскраво-блакитним відтінком шерсті. Ці тварини є нащадками домашніх собак, покинутих під час евакуації після аварії на ЧАЕС 1986 року. Незважаючи на підвищений радіаційний фон у зоні, фахівці стверджують: причина синього забарвлення хутра — не генетична мутація, а наслідок зовнішнього забруднення хімічними речовинами.
Про це розповідає ProIT
Чому шерсть собак стала синьою: думка науковців
Тімоті А. Муссо, представник програми «Собаки Чорнобиля», яка вже понад вісім років опікується приблизно 700 тваринами у зоні відчуження, пояснює, що блакитний колір хутра міг з’явитися у результаті контакту з різними хімічними речовинами, зокрема після зіткнення із залишками побутових предметів чи іншими антисанітарними матеріалами, яких у ЧЗВ чимало. Водночас, за спостереженнями організації, тварини залишаються «дуже активними та здоровими», а фахівці зазначають, що забруднення шерсті можна змити.
Попри тривожний відтінок, тварини, як зазначала організація, виглядали “дуже активними та здоровими”, а фахівці вказували на те, що таке зовнішнє забруднення можна змити.
Генетика чорнобильських собак: адаптація до екстремальних умов
Однак, науковці звертають увагу: хоча синій колір шерсті є лише поверхневим явищем, життя у зоні відчуження призвело до глибших генетичних змін. Після аварії на ЧАЕС тварини виживали в умовах постійного впливу радіації та важких металів, що призвело до значної адаптації популяції.
Дослідження під керівництвом Нормана Дж. Клеймана з Колумбійського університету, опубліковане у березні 2023 року, довело: чорнобильські собаки не тільки вижили, а й генетично відмежувалися від інших популяцій. Науковці проаналізували зразки крові 116 напівдиких собак, відловлених поблизу АЕС та у місті Чорнобилі під час процедур стерилізації й вакцинації.
Генетичний аналіз виявив унікальний ДНК-профіль цих тварин. Було ідентифіковано майже 400 «локусів винятків» — геномних ділянок із особливими варіаціями, не притаманними іншим популяціям. З цими локусами пов’язані 52 гени, що, ймовірно, забезпечують адаптацію до впливу радіації та токсичних речовин, передаючись наступним поколінням. Це свідчить про формування своєрідної «суперсили» — здатності виживати у складних умовах та пристосовуватись до негативних факторів навколишнього середовища.
Таким чином, хоча блакитна шерсть є лише наслідком зовнішнього забруднення, унікальна генетика чорнобильських собак залишається важливим доказом того, як життя пристосовується до надзвичайно суворих екологічних умов. Популяція цих тварин продовжує зростати та розвиватися у дикій природі ЧЗВ.
