Результати нових досліджень вказують на те, що вода могла з’явитися у Всесвіті вже через кілька сотень мільйонів років після Великого вибуху. Вода є одним з найважливіших елементів для виникнення життя, і питання її появи залишається відкритим для вчених вже багато десятиліть.
Про це розповідає ProIT
У новому дослідженні зазначається, що перша вода могла з’явитися у Всесвіті вже через 100-200 мільйонів років після Великого вибуху. Перший етап існування Всесвіту складався з простих елементів, таких як водень, гелій та літій. Більш важкі елементи почали з’являтися лише після виникнення перших зірок, які спалювали свої запаси енергії, а потім вибухали. Вибухи перших наднових зірок нагадували величезні скороварки, які об’єднували легкі елементи в більш важкі.
«Кисень, що утворився у надрах цих наднових, з’єднується з воднем, утворюючи воду, прокладаючи шлях до створення основних елементів, необхідних для життя», — пояснює астрофізик з Портсмутського університету та співавтор дослідження Деніел Уйлен.
З метою визначення часу появи води у Всесвіті, науковці дослідили стародавні наднові зірки, що належать до населення III, тобто, вони утворилися з найперших зірок. Уйлен разом із командою астрономів аналізували дві моделі залишків цих стародавніх зірок: наднові з колапсом ядра, коли велика зірка колапсує під дією власної маси, та наднові з парною нестабільністю, що викликані раптовим падінням внутрішнього тиску зірки.
Дослідникам вдалося виявити, що незабаром після Великого вибуху обидва типи наднових створили щільні згустки газу, які, ймовірно, могли містити воду. Загалом кількість води в цих газових згустках була відносно невеликою, але зосереджена в областях, де активно формувалися планети та зірки. Перші галактики, ймовірно, виникли з цих регіонів, що свідчить про те, що вода могла бути присутня в суміші вже на етапі їх формування.
«Це означає, що умови, необхідні для формування життя, існували набагато раніше, ніж ми могли собі уявити, — це значний крок уперед у нашому розумінні раннього Всесвіту», — припускає Деніел Уйлен.
Дослідження опубліковане у журналі Nature Astronomy.
