Уявляючи Стародавній Рим, більшість згадує монументальні храми, жваві вулиці та непереможні легіони. Проте мало хто замислюється, якими запахами був наповнений цей мегаполіс давнини. Сучасні дослідження, що спираються на археологічні знахідки, екологічні дані та античні літературні джерела, дозволяють відтворити втрачену атмосферу давнього міста й з’ясувати, чому аромати Риму були б неприйнятними для людей XXI століття.
Про це розповідає ProIT
Побутові запахи та санітарія Риму
Велика частина Риму, за припущеннями науковців, була досить брудною та заповненою неприємними запахами. Здебільшого туалети в житлових будинках не підключалися до каналізації — господарі уникали цього через страх перед гризунами або поширенням смороду. Система каналізації в місті більше нагадувала мережу для відведення дощових вод. Відходи з громадських і приватних вбиралень збирали професіонали: фекалії використовували для добрив, а сечу — для обробки тканин. Такий спосіб утилізації був доступний лише заможним мешканцям. Бідні ж люди часто тулилися в тісних квартирах або жили просто неба, що тільки посилювало антисанітарію.
На вулицях Риму панував різкий запах тварин і їхніх відходів. Для роботи великих млинів у пекарнях залучали мулів та віслюків, а до міста регулярно привозили худобу на продаж і забій. Для перетину забруднених бруківок використовували спеціальні «крокові камені», які й досі можна побачити на вулицях Помпеїв.
Гігієна, парфуми та ароматизація простору
Смердючі відходи, дим, гниль і рештки спалених тіл доповнювали «букет» античного міста. Утилізація тіл людей і тварин не була чітко регламентована: тіла, особливо бідняків, іноді залишали просто неба, що сприяло появі додаткових неприємних ароматів. Відомий історик Светоній навіть описав випадок, коли собака приніс людську руку до столу імператора Веспасіана.
“Стародавнє місто пахло людськими відходами, димом, гниттям, спалюваною плоттю, їжею, що готувалася, парфумами та пахощами. Для сучасної людини це звучить жахливо, але, схоже, римляни не надто скаржилися на запахи міста. Можливо, як припускає історик Невілл Морлі, для них це були запахи дому або навіть вершини цивілізації”.
Особиста гігієна залишала бажати кращого: більшість населення не могла дозволити собі щоденне купання. Римляни мали мило, але для очищення тіла переважно використовували ароматизовану оливкову олію, яку зішкрібали стригілем. У міських лазнях, попри наявність стоків, часто було брудно, адже олія не змішується з водою.
Проте давні римляни цінували приємні запахи. Розвиток склодувного мистецтва зробив доступними скляні флакони для парфумів, а археологи знаходять їх на території міста й досі. Для виготовлення ароматів використовували жири, насичені трояндами, корицею, ірисом, ладаном та шафраном. Особливо цінувалися троянди з Пестума. Імперія імпортувала спеції з Індії та інших країн, а в центрі Рима були склади для зберігання перцю, кориці й мирри. У деяких випадках навіть статуї натирали ароматизованими оліями, що підкреслювало їхню сакральність і статус.
Отже, повсякденне життя Стародавнього Риму було наповнене цілим спектром запахів — від різкого смороду до вишуканих ароматів. Для мешканців античного міста це було звичною справою, натомість сучасні люди навряд чи змогли б витримати таке розмаїття запахів без дискомфорту.