Близько 252 мільйонів років тому планета пережила одну з найстрашніших катастроф у своїй історії — пермсько-тріасове масове вимирання, також відоме як “Велике вимирання”. У цей період Земля майже повністю втратила все живе, перетворившись на випалену пустелю. Новітні наукові дослідження дають змогу зрозуміти, чому після цієї катастрофи планета залишалася у стані “теплиці” ще мільйони років.
Про це розповідає ProIT
Причини наймасштабнішого вимирання в історії Землі
Пермсько-тріасове вимирання ознаменувало завершення палеозойської ери, знищивши до 94% морських видів і 70% родин наземних хребетних. Навіть тропічні ліси, які відігравали ключову роль у вуглецевому циклі, були практично знищені. Головною причиною цієї катастрофи стала серія потужних вулканічних вивержень на території сучасного Сибіру, відома як вилив Сибірських трапів. Вивільнення величезної кількості розплавленої породи та вуглекислого газу спричинило істотне зростання температури на поверхні Землі — на 6-10°C. Більшість організмів не змогли пристосуватися до таких стрімких змін, що призвело до масового вимирання. В результаті концентрація парникових газів у атмосфері стала настільки високою, що планета опинилася у стані “суперпарникового ефекту”.
Вплив зникнення тропічних лісів на клімат планети
Зазвичай після значних вулканічних катастроф кліматичний баланс відновлюється за 100 тисяч — 1 мільйон років. Проте після пермсько-тріасового вимирання Земля залишалася в розпеченому стані приблизно п’ять мільйонів років. Однією з головних причин цього стало повне знищення давніх тропічних лісів. Ці екосистеми, багаті на торф’яні болота та густу рослинність, виконували роль “зелених легенів”, поглинаючи великі обсяги вуглецю. Внаслідок катастрофи вони зникли, про що свідчать скам’янілості та “вугільний розрив” у геологічних відкладеннях — період майже повної відсутності накопичення органічного вуглецю.
Втрата тропічних лісів суттєво послабила здатність планети поглинати вуглекислий газ та охолоджувати клімат. Коли рослинність майже зникла, ефективність органічного вуглецевого циклу різко впала, що спричинило тривалий період екстремального потепління.
“Ця історія слугує потужним нагадуванням про те, наскільки крихкою є рівновага нашої планети і яку вирішальну роль у її підтримці відіграють живі екосистеми”.
Поступове відновлення життя відбувалося дуже повільно: першими на спустошених територіях з’явилися невеликі рослини, зокрема лікоподи, висотою лише 2–20 см. Втім, їх здатність поглинати вуглець була значно меншою, ніж у могутніх лісів, які існували раніше.
Завдяки моделі вуглецевого циклу SCION, науковці встановили, що Земля довго залишалася у “суперпарниковому” стані через суттєве зниження первинної продуктивності спустошених екосистем. Лише через приблизно п’ять мільйонів років, коли більші рослини повернулися і відновили ефективне поглинання вуглецю, клімат планети почав стабілізуватися.
