Сонячна система, якій вже близько 4,6 мільярда років, є лише миттєвим епізодом на тлі грандіозної історії Всесвіту. Її існування невід’ємно пов’язане з життєвим циклом Сонця — центральної зірки, що утримує на орбітах вісім планет, численні супутники, астероїди й комети завдяки своїй гравітації. Проте, як і все у космосі, ця система не є вічною, і її майбутнє визначає доля Сонця.
Про це розповідає ProIT
Життєвий шлях Сонця: від головної послідовності до білого карлика
Сьогодні Сонце перебуває у стабільній фазі, коли в його ядрі перетворюється водень на гелій шляхом ядерного синтезу. За розрахунками астрофізиків, зокрема Фреда Адамса з Мічиганського університету, ця стадія триватиме ще приблизно п’ять мільярдів років. Після вичерпання водневого пального зірка втратить стабільність: ядро почне стискатися, а зовнішні шари — розширюватися, перетворюючи Сонце на червоного гіганта. У цей період Меркурій і Венера будуть поглинуті роздутим Сонцем, а Земля, ймовірно, також потрапить у зону розпеченої атмосфери й загине. Якщо ж нашій планеті дивом вдасться уникнути поглинання, життя на ній зникне через екстремальну спеку задовго до цього моменту. Водночас Марс і великі газові планети, такі як Юпітер і Сатурн, залишаться на безпечній відстані та переживуть цю фазу.
Минувши стадію червоного гіганта, приблизно через мільярд років Сонце скине свої зовнішні шари, а його ядро ущільниться до розмірів планети Земля, перетворившись на білого карлика — надзвичайно щільний, але тьмяний залишок зірки. За словами планетолога Алана Стерна, з цього моменту Сонячна система стане холодною, темною та безжиттєвою. Усе живе припинить існування, і з біологічної точки зору це означає кінець системи.
“З цього моменту, як зазначає планетолог Алан Стерн, Сонячна система стане холодним, темним і безлюдним місцем. З точки зору придатності для життя, це і буде її кінцем”.
Далеке майбутнє: руйнування гравітаційної рівноваги і повне згасання
Однак фізичний кінець Сонячної системи настане далеко не одразу після згасання Сонця. Білий карлик зберігатиме гравітаційний вплив, і вцілілі планети, переважно газові гіганти, продовжать обертатися навколо нього, формуючи своєрідний «скелет» колишньої системи. Проте, у масштабах квадрильйонів років, гравітаційна рівновага стане крихкою: під впливом випадкових космічних подій — проходження інших зір або вибухів наднових — планети можуть бути викинуті зі своїх орбіт у міжзоряний простір. Як порівнює Фред Адамс, ймовірність подібних подій спочатку мізерна, але у нескінченному часі ці «космічні лотереї» стають практично неминучими.
Додатковим фактором є гіпотетичний розпад протонів — якщо ця теорія підтвердиться, то навіть залишки планет і білого карлика розчиняться у пустоті Всесвіту через понад 1034 років. Це стане остаточним завершенням існування Сонячної системи у будь-якій формі.