Багатовікові культурні уявлення, сформовані міфами, літературними творами й кіно, часто описують кохання як унікальний і неповторний досвід, що трапляється лише раз у житті. Однак сучасна наука пропонує інше бачення цього емоційного явища.
Про це розповідає ProIT
Вчені визначили середню кількість закоханостей
Дослідники Інституту Кінсі при Університеті Індіани провели масштабне опитування серед понад 10 000 самотніх дорослих американців, щоби дізнатися, скільки разів люди відчували справжню закоханість. Головна авторка проєкту Аманда Гессельман та її команда поставили респондентам пряме запитання про кількість таких випадків у їхньому житті.
Згідно з результатами, опублікованими в журналі Interpersona, абсолютна більшість людей переживали пристрасне кохання не один раз. Середній показник становив 2,05 випадків закоханості, а найпоширенішою відповіддю було «двічі» — про це повідомив майже кожен третій учасник опитування. Це число вдвічі перевищує частку тих, хто закохувався тричі або не мав такого досвіду зовсім. Сценарій «одного великого кохання», який часто ідеалізується в мистецтві, виявився другим за популярністю — про це розповіли близько двох із семи опитаних. Чотири й більше випадків закоханості зустрічалися рідко — приблизно у кожної дев’ятої людини.
“Результати дослідження демонструють, що для абсолютної більшості людей пристрасне кохання є рекурентним, тобто повторюваним досвідом. Середній показник кількості закоханостей склав 2,05, причому відповідь «двічі» стала модальною, тобто найпоширенішою серед респондентів: про такий досвід повідомив майже кожен третій учасник дослідження.”
Соціальні та вікові особливості кохання
Аналіз демографічних особливостей показав, що частота закоханостей майже не залежить від віку чи сексуальної орієнтації. Гетеросексуальні респонденти повідомляли про закоханість так само часто, як і геї, лесбійки та бісексуали. Вікові відмінності також були мінімальними: лише незначно вищі показники спостерігалися серед старших респондентів. Виявлено невелику різницю між молодими гетеросексуальними чоловіками та жінками — перші частіше повідомляли про закоханість. Дослідники пояснюють це впливом соціалізації, адже хлопців і дівчат виховують по-різному щодо ініціації стосунків. У ЛГБТ-спільноті подібних гендерних відмінностей не зафіксовано, що свідчить про соціокультурну природу цього явища.
Науковці наголошують, що отримані дані важливі не лише для соціології, а й для психології та психотерапії. Визнання того, що дві закоханості за життя є нормою, а відсутність або надмірна частота цього досвіду не є патологією, може допомогти фахівцям у роботі з клієнтами, які відчувають тривожність через свої романтичні переживання.
Водночас, автори дослідження підкреслюють необхідність обережного трактування результатів через певні методологічні обмеження. Йдеться про поперечний характер дослідження, суб’єктивність самозвітів і те, що вибірка охоплювала лише самотніх людей, не враховуючи досвід тих, хто перебуває у тривалих стосунках, а також поліаморних чи аромантичних осіб. Незважаючи на це, робота Інституту Кінсі стала важливим кроком у кількісному вивченні феномену кохання, перетворюючи його з романтичного образу на статистично вимірювану характеристику людського життя.