У Залі метеоритів Американського музею природної історії в Нью-Йорку відвідувачі можуть побачити справжній «монстр» – велетенський фрагмент, відомий як Анігіто. Це найбільша частина метеорита Іннаанганек, також званого метеоритом Кейп-Йорк, який колись здійснив вражаючу подорож крізь космос і тепер вражає своєю масою та історією. Вага цього «небесного каменю» сягає неймовірних 34 тонн, що робить його одним із найбільших відомих науці фрагментів метеоритів.
Про це розповідає ProIT
Анігіто колись був центральною частиною астероїда, що розпався. Його вік оцінюється приблизно в 4,5 мільярда років – майже стільки ж, скільки й вік нашого Сонця. Приблизно 10 тисяч років тому цей космічний мандрівник завершив свою подорож, здійснивши аварійну посадку на території сучасної Гренландії. Історія його «відкриття» для західного світу датується 1894 роком, коли дослідник Арктики Роберт Пірі став першим немісцевим мандрівником, який його побачив. Однак, важливо зазначити, що для корінного населення Гренландії, народу інуїтів, цей метеорит мав величезне значення задовго до прибуття Пірі.
За словами Джека Ешбі, помічника директора Університетського музею зоології Кембриджського університету, протягом тисячоліть метеорит Іннаанганек слугував для інуїтів життєво важливим джерелом металу.
Транспортування 34-тонного метеорита з віддаленої Гренландії до Нью-Йорка стало надзвичайно складним логістичним завданням. Але після успішної доставки виникло не менш важливе питання: як розмістити такого велета всередині музею, не завдавши шкоди будівлі? Для цього інженери розробили унікальну опорну конструкцію, яка дозволила розмістити метеорит на спеціальному фундаменті, що проникає глибоко в корінну породу, що лежить під музеєм. Це означає, що вага Анігіто спирається не на підлогу будівлі, а на міцні геологічні структури під нею, що забезпечує стійкість та безпеку.
У своїй нещодавній книзі «Пам’ять природи» Джек Ешбі наводить приклад Анігіто, пояснюючи, чому більшість скелетів динозаврів, представлених у природничих музеях по всьому світу, є зліпками (копіями), а не оригінальними скам’янілостями. Справа в тому, що справжні скам’янілості динозаврів, перетворені на камінь, є надзвичайно важкими. За словами Ешбі, більшість музейних будівель, особливо тих, що були зведені давно, мають дерев’яні перекриття, які не розраховані на витримування навантаження в кілька тонн від великих скам’янілих скелетів.
Крім того, часто вчені знаходять лише фрагменти скелетів динозаврів, тому навіть представлені в музеях вражаючі скелети, як от патаготитан у Музеї природничої історії в Лондоні, зазвичай є зібранням решток кількох особин або доповнені зліпками відсутніх частин, щоб створити ціле зображення. Розробка логістики, методів підтримки та оптимальних способів представлення таких масивних та часто неповних зразків, як метеорити або динозаври, є лише одним із багатьох складних завдань, які стоять перед співробітниками природничих музеїв. Історія Анігіто яскраво демонструє, як взаємодія людини з природними колекціями поєднує наукові відкриття, інженерні виклики та роздуми про вплив людини на світ природи.
