Мегалодон, гігантський хижак неогену, що домінував у світовому океані протягом 20 мільйонів років, був дуже ненаситним хижаком. Він полював на все, що траплялося йому на шляху, не виявляючи розбірливості у виборі здобичі. Це відкриття стало результатом детального вивчення зубів сучасних акул у порівнянні зі скам’янілими зубами мегалодона (Odotus megalodon) – майже єдиним свідченням існування цього вимерлого виду.
Про це розповідає ProIT
Вчені дійшли висновку, що раціон мегалодона був значно ширшим, ніж вважалося раніше. Хоча він, безумовно, міг полювати на китів, його харчування було набагато більш опортуністичним.
“Наше дослідження радше схиляється до того, щоб зобразити мегалодона як екологічно універсального хижака”
, – зазначає геолог Джеремі Маккормак з Університету Гете у Франкфурті.
Профіль мегалодона як екологічного хижака
Мегалодон жив приблизно від 23 до 3,6 мільйона років тому і займав провідну позицію у харчовому ланцюзі. Його скелет складався переважно з хрящів, тому від нього залишилося лише безліч зубів та кілька хребців. За оцінками, його розміри коливалися від 13 до 20 метрів у довжину, хоча деякі особини могли сягати понад 40 метрів.
Одним із способів визначити раціон вимерлої істоти є аналіз ізотопів у її зубах. Дослідники вивчили співвідношення двох ізотопів цинку – легшого цинку-64 та важчого цинку-66. Зуби мегалодона показали, що цей вид був опортуністичним хижаком, що не вибирав здобич.
Опортуністичний раціон та його значення
Вивчені зуби мегалодона демонструють, що співвідношення цинку-66 до цинку-64 на вершині харчового ланцюга є найнижчим, що підтверджує його статус суперхижака. Однак нове дослідження показує, що різниця між мегалодоном та тваринами на найнижчому рівні не була суттєвою, що свідчить про його не вибагливість у їжі.
Цікаво, що зуби мегалодонів, знайдені в Пассау (Німеччина), свідчили про частіше споживання здобичі з нижчих рівнів харчового ланцюга. Це вказує на схожість у поведінці з сучасними білими акулами, які також застосовують опортуністичний підхід до полювання.
Також дослідження підкреслює, що навіть такі потужні хижаки, як мегалодон, не були застраховані від вимирання, що стало наслідком конкуренції з сучасними видами.
“Це дає нам важливе розуміння того, як морські спільноти змінювалися протягом геологічного часу, але що ще важливіше, той факт, що навіть “суперм’ясоїдні” не застраховані від вимирання”
, – підкреслює палеобіолог Кеншу Шімада з Університету ДеПола (США).
Дослідження було опубліковано в журналі Earth and Planetary Science Letters.