У канадській шахті поблизу міста Тіммінс, провінція Онтаріо, дослідники виявили унікальну тріщину, яка стала справжньою капсулою часу. Ця тріщина приховувала найстарішу з відомих науці вод на нашій планеті, що зберігалася на глибині майже три кілометри протягом понад 2,6 мільярда років. Це відкриття дозволило вченим зазирнути у геологічне минуле Землі, оскільки територія Канадського докембрійського щита зберегла шари вулканічних та осадових порід майже в недоторканому вигляді.
Про це розповідає ProIT
Як визначили вік найдавнішої води
Вчені провели хімічний аналіз складу цієї рідини. Особливу увагу вони звернули на вміст ізотопів води та благородних газів, зокрема ксенону. Ці інертні гази не вступають у реакції з іншими елементами, тому слугують надійними індикаторами віку. Порівнюючи газовий склад із даними про еволюцію земної атмосфери, дослідники дійшли висновку, що ця вода ізольована від сучасного кругообігу.
«Використовуючи ізотопи води та, зокрема, благородних газів, ми можемо кількісно визначити, чи мають води якийсь сучасний компонент. А жоден з них його не має, тому вони справді ізольовані від сучасного кругообігу води», — пояснила професорка кафедри наук про Землю Торонтського університету Барбара Шервуд Лоллар.
Спершу вчені оцінювали вік води у 1,5 мільярда років, однак результати аналізу показали, що вода залишилася ізольованою ще з часів формування мінералів понад 2,6 мільярда років тому. На той час на Землі не було ані рослин, ані тварин, а життя обмежувалося простими одноклітинними організмами, а атмосфера майже не містила кисню.
Чи могла існувати в цій воді життя?
Дослідження показали, що навіть у таких суворих умовах ця вода містила хімічні сполуки, здатні підтримувати життя. Це свідчить, що мікроорганізми могли існувати в повній ізоляції від поверхні протягом мільйонів років. Факт існування таких середовищ підсилює ймовірність, що подібні життєздатні екосистеми можуть бути й на інших планетах, наприклад, під поверхнею Марса.
Однією з найпоширеніших легенд стало твердження, ніби геологиня Барбара Шервуд Лоллар скуштувала цю доісторичну воду. Проте вона категорично спростувала цей міф і запевнила, що ніколи б не наважилася на такий експеримент.
Але як дослідники дізналися про смакові якості цієї рідини? Під час роботи окремі краплі випадково потрапляли на обличчя вчених. Саме так вони зрозуміли, що ця вода надзвичайно солона і має виражено гіркий смак — у кілька разів солоніша за морську. Через це вживати її категорично не рекомендується, оскільки вона була б просто нестерпною на смак.