На узбережжі північної Англії в затоці Говік, графство Нортумберленд, дослідники натрапили на унікальну скам’янілість, що належала до роду Arthropleura — найбільшого наземного безхребетного, який коли-небудь існував на планеті. Випадковий обвал скелі відкрив фрагмент екзоскелета завдовжки 75 см, що дозволило вченим оцінити розміри цієї істоти: її довжина сягала приблизно 2,7 метра, а вага — близько 50 кілограмів.
Про це розповідає ProIT
“Скам’янілість, виявлена в затоці Говік, графство Нортумберленд, належала роду Arthropleura, який віднині офіційно визнано найбільшим наземним безхребетним в історії планети.”
Життя гігантських багатоніжок: середовище та особливості
Відкрита скам’янілість докорінно змінила уявлення про спосіб життя Arthropleura. Раніше вважалося, що ці гіганти мешкали винятково у вугільних болотах, однак тепер встановлено, що вони населяли й відкриті ліси поблизу річок у стабільно теплому екваторіальному кліматі кам’яновугільного періоду, понад 326 мільйонів років тому. Важливою науковою сенсацією стало й те, що гігантизм цих безхребетних зумовлений не лише високим вмістом кисню, а й відсутністю великих хижаків та багатством рослинної їжі. Ця особина жила ще до піку кисню в атмосфері, коли його рівень становив близько 23%.
Анатомія, екологія та вимирання
Детальні анатомічні риси Arthropleura залишалися невідомими через відсутність повних зразків дорослих особин, але завдяки комп’ютерній томографії молодих екземплярів вдалося з’ясувати будову голови: короткі вусики, очі на стеблинках і потужні мандибули. Це дозволяє віднести їх до стовбурової групи багатоніжок, що поєднує риси сучасних тисячоніжок та хижих сороконіжок. Сліди цих істот, шириною до одного метра, знайдено в різних куточках планети, зокрема в Новій Шотландії. Протягом майже 45 мільйонів років Arthropleura домінували в екосистемах тропічних лісів, залишаючи після себе не лише панцирі, а й величезні відбитки на лісовій підстилці.
Вимирання цих доісторичних велетнів пов’язане з глобальними кліматичними змінами на початку пермського періоду, коли через опустелювання та зниження вологості процес линьки став небезпечним, а конкуренція з боку ранніх рептилій посилилася. Нині унікальна скам’янілість зберігається в Музеї наук про Землю Седжвіка, нагадуючи про епоху, коли сушею панували не лише великі хребетні, а й гігантські сегментовані безхребетні.