Дослідники з Університету Мічигану виявили, що звичайні нітрилові та латексні лабораторні рукавички, які широко використовуються науковцями, є джерелом забруднення зразків частинками, схожими на мікропластик. Це призвело до суттєвого завищення результатів у багатьох експериментах, що тривали роками.
Про це розповідає ProIT
Як рукавички впливали на результати аналізів
Проблему випадково виявила аспірантка Медлін Клаф, яка дотримувалася стандартних процедур підготовки субстратів для збору частинок з повітря в лабораторії. Після аналізу зразків вона помітила, що кількість “мікропластику” перевищує очікувану у тисячі разів. Це спричинило ретельне розслідування, під час якого було встановлено, що джерелом надмірних частинок є саме лабораторні рукавички.
“Зрештою ми вийшли на рукавички”, — пояснила Клаф.
Виявилося, що під час виробництва рукавичок їхні форми покривають стеаратами — солями жирних кислот, які допомагають знімати готовий виріб з форми. Ці частинки залишаються на поверхні рукавичок і можуть потрапити на будь-які об’єкти під час роботи. Хімічна структура стеаратів дуже схожа на поліетилен, тому їх неможливо відрізнити від справжнього мікропластику за допомогою стандартних методів аналізу.
Масштаби впливу та рекомендації для науковців
Дослідження охопило сім типів рукавичок (нітрилові, латексні та “чистокімнатні”) і кілька основних методик ідентифікації мікропластику. У контрольованих експериментах звичайні нітрилові рукавички давали в середньому 2 000 хибнопозитивних сигналів на квадратний міліметр, а іноді ця цифра сягала 7 000 частинок. Особливо небезпечним виявилося те, що більшість частинок були менше 5 мікрометрів — у цьому діапазоні мікропластик може проникати в клітини організму.
Дослідники розробили нову методику, яка дозволяє відрізняти справжній мікропластик від стеаратного забруднення навіть у вже зібраних даних. Це дає змогу не відкидати повністю попередні результати, а переглянути їх з урахуванням нового фактору. Також науковці радять використовувати “чистокімнатні” рукавички, що не мають стеаратного покриття — вони виявили у 20 разів менше хибнопозитивних сигналів.
Проблема стандартів у дослідженнях мікропластику вже давно турбує фахівців. Через різноманіття розмірів, густини та складу частинок складно створити єдиний метод аналізу, а відсутність стандартизованих протоколів знижує достовірність і порівнюваність результатів між лабораторіями. Відкриття мічиганських науковців стало яскравим прикладом того, як базові припущення могли залишатися неперевіреними роками.
Навіть після коригування на лабораторні артефакти, масштаби забруднення мікропластиком залишаються значними. За даними Science, мікропластик виявлено вже у 1300 видів водних і наземних організмів, а до 2040 року обсяги забруднення можуть подвоїтися. Водночас, результати дослідження ставлять під сумнів коректність низки вже опублікованих наукових робіт — команда Університету Мічигану була змушена повністю відмовитися від своїх початкових даних, отриманих із використанням рукавичок.
Науковці переконані, що їхній досвід допоможе іншим дослідникам уникнути подібних помилок у майбутньому, а вивчення атмосферного мікропластику в Мічигані триватиме вже без використання рукавичок з стеаратним покриттям.