Вчені з Массачусетського технологічного інституту запропонували нове пояснення того, яким чином складні організми змогли пережити один із найекстремальніших періодів в історії Землі — глобальне зледеніння, відоме як епоха «Земля-сніжка», що тривала приблизно від 720 до 635 мільйонів років тому. Згідно з новою гіпотезою, еукаріоти — клітини з ядром, які є предками всіх сучасних тварин і рослин — могли знайти притулок у невеликих водоймах талої води, що формувалися на поверхні масивних льодовикових щитів.
Про це розповідає ProIT
Теорія крижаних оазисів
Під час цього древнього льодовикового періоду майже вся поверхня планети була вкрита товстим шаром льоду, а середня температура сягала мінус 50°C. Довгий час науковці не могли пояснити, як еукаріоти пережили такі суворі умови, адже скам’янілі рештки свідчать про їхнє існування як до, так і після льодовикового періоду, але місця їхнього збереження залишалися загадкою.
Останнє дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, висунуло гіпотезу про існування «крижаних оазисів» — невеликих ділянок рідкої води, які могли виникати в екваторіальних регіонах завдяки інтенсивному сонячному випромінюванню. Темний пил, що осідав на поверхні льоду, поглинав сонячне тепло й частково топив лід, утворюючи невеликі ставки з талою водою, де могли виживати живі організми.
Сучасні аналоги та ключ до виживання
Щоб перевірити цю гіпотезу, дослідники звернулися до сучасних аналогів — озер талої води на шельфовому льодовику Мак-Мердо в Антарктиді. Вивчення цих водойм показало, що навіть у надзвичайно суворих умовах існує багате різноманіття еукаріотичних організмів. У кожному зі ставків були виявлені унікальні екосистеми, що включали різні види водоростей, найпростіших і мікроскопічних тварин. Значну роль у формуванні цих спільнот відігравала солоність: одні види існували у солонуватих водах, інші — у прісних.
Автори дослідження вважають, що саме такі ізольовані водойми могли стати притулком для ранніх еукаріотів у період масштабного зледеніння. Завдяки цим оазисам життя могло зберегтися та зберегти генетичну різноманітність, що стало фундаментом для подальшого розвитку складних форм життя після завершення льодовикової епохи.
«Ми показали, що талі ставки є цілком реальними кандидатами на роль сховищ для ранніх еукаріотів, — зазначає провідна авторка роботи. — Це історія про стійкість життя. Ми бачимо, що розмаїття можливе навіть у таких екстремальних умовах».
Таким чином, навіть у періоди, коли майже вся Земля була закута кригою, маленькі «крижані оазиси» могли підтримати іскру життя, завдяки чому згодом виникло все сучасне біорізноманіття, включаючи людину.
