Шведські дослідники з Каролінського інституту встановили, що кров людей-довгожителів має унікальні характеристики, які можуть бути ключем до тривалого життя. Вчені проаналізували біомаркери у понад 44 тисяч людей похилого віку, об’єднаних у так звану «когорту Аморіс», і спостерігали за їхнім станом здоров’я протягом 35 років. У результаті 1 224 особи, або 2,7% учасників, дожили до 100 років, причому 85% із них були жінками.
Про це розповідає ProIT
Біомаркери, пов’язані з довголіттям
У дослідженні враховували 12 біомаркерів крові, які відображають стан метаболізму, рівень запалення, функцію печінки та нирок, а також можливу анемію і недоїдання. Серед ключових показників — загальний холестерин, глюкоза, креатинін, сечова кислота, аланінамінотрансфераза (АлАТ), аспартатамінотрансфераза (АсАТ), альбумін, гамма-глутамілтрансфераза (ГГТ), лужна фосфатаза (ЩФ), лактатдегідрогеназа (ЛД), рівень заліза та загальна залізозв’язувальна здатність (ОЖСС).
Науковці відзначили, що у людей, які досягли 100-річного віку, після 60 років частіше спостерігалися нижчі рівні глюкози, креатиніну і сечової кислоти. Хоча середні значення біомаркерів у довгожителів і тих, хто не досяг століття, істотно не відрізнялися, довгожителі практично не мали крайніх, занадто високих або низьких показників. Наприклад, лише у невеликої частки довгожителів рівень глюкози перевищував 6,5 ммоль/л чи креатиніну — 125 мкмоль/л.
Вплив рівня біомаркерів на ймовірність довгого життя
Дослідники встановили, що майже всі біомаркери, за винятком аланіну та альбуміну, були пов’язані із шансами дожити до 100 років. Зокрема, люди з найнижчими показниками загального холестерину та заліза мали менші шанси на довголіття, ніж ті, у кого ці показники були вищими. Учасники з підвищеними рівнями глюкози, креатиніну, сечової кислоти і печінкових маркерів також рідше доживали до 100 років.
“У абсолютних показниках відмінності щодо деяких біомаркерів були досить незначними, тоді як різниця у показниках інших біомаркерів була більш значною. Наприклад, для сечової кислоти абсолютна різниця склала 2,5 процентних пункти. Це означає, що у людей з групи з найнижчим рівнем сечової кислоти ймовірність дожити до 100 років становила 4%, тоді як у групі з найвищим рівнем сечової кислоти до 100 років доживали лише 1,5%”.
Вчені підкреслюють, що навіть невеликі відмінності у рівнях певних біомаркерів можуть відігравати важливу роль у тривалості життя. За багатьма показниками як у довгожителів, так і у людей молодших 100 років, значення виходили за межі клінічної норми, що свідчить про багатофакторний вплив на старіння.
Результати дослідження опубліковані у журналі GeroScience.