Вчені отримали нові дані, які дозволили детально дослідити Stephenson 2-18 — найбільшу відому зірку нашої Галактики. Дослідження демонструють, що ця червона надгігантська зірка має масштаби, які перевершують уявлення про межі зоряної еволюції та розширюють горизонти знань про космічні гіганти.
Про це розповідає ProIT
Межі гіпергігантів: Stephenson 2-18
Stephenson 2-18 знаходиться у сузір’ї Щита приблизно за 20 000 світлових років від Землі. Вона відноситься до рідкісного класу червоних надгігантів, які перебувають на завершальному етапі еволюції. Її розміри наближаються до теоретичної межі, за якою зоря може розпастися під власною вагою та тиском енергії випромінювання. Радіус Stephenson 2-18 складає близько 2150 радіусів Сонця. Якби цю зірку розмістити у центрі Сонячної системи, її оболонка охопила б орбіти планет аж до Сатурна, включаючи Землю, Марс та Юпітер.
Для кращого розуміння масштабів: світловий промінь облетить навколо Сонця за 14,5 секунди, а щоб обійти Stephenson 2-18, йому знадобиться майже дев’ять годин. Це підкреслює колосальну різницю між цими світами.
Всередині Stephenson 2-18 теоретично могло б поміститися близько 10 мільярдів таких зірок, як наше Сонце (так-так, та ледь помітна крапка справа від зіркового гіганта і є наше Сонце).
Будова, маса та еволюція Stephenson 2-18
Об’єм Stephenson 2-18 вражає: завдяки величезному радіусу, у ній могло б розміститися приблизно 10 мільярдів Сонць — саме такою є різниця у масштабах, якщо порівнювати ці два світи. Уявіть, що Сонце — лише маленька крапка біля цього космічного титана. Проте, незважаючи на колосальні розміри, маса Stephenson 2-18 не є пропорційно великою. Це пов’язано з тим, що зірка знаходиться на пізньому етапі життя: вона вже витратила майже весь водень у ядрі, швидко розширюється та втрачає зовнішні шари. Її фотосфера — надзвичайно розріджена, у мільйони разів менш щільна за повітря, а температура поверхні складає близько 3 200 К, що значно менше ніж у Сонця (приблизно 5 778 К). Водночас її світність у 440 000 разів перевищує сонячну.
Тривалість існування таких зірок дуже коротка у порівнянні з іншими об’єктами Галактики. Stephenson 2-18 залишилося кілька мільйонів років, після чого її ядро колапсує та спричинить потужний вибух — гіпернову. Саме під час таких вибухів утворюються важкі елементи, які стають матеріалом для нових зірок і планет. Таким чином, життя і смерть космічних гігантів визначає хімічний склад Всесвіту, а кожна така подія змінює наше розуміння структури і меж Галактики.