Історія людства містить безліч складних та важких часів, де етапи миру та процвітання часто поступаються місцем насильству та стражданням. Серед усіх цих епох особливе місце займає рік 536 нашої ери, який багато істориків вважають початком одного з найгірших періодів в історії.
Про це розповідає ProIT
Цей рік асоціюється не лише з війнами та епідеміями, але й з наслідками потужного вулканічного виверження, що закрило сонце густими шарами попелу і пилу. Точне місцезнаходження вулкана, який викликав цю катастрофу, залишається предметом наукових дискусій. Хоча вулкан Ілопанго в Сальвадорі довгий час вважався основним кандидатом, дослідження 2018 року вказують на можливе виверження в Ісландії, про що свідчать знахідки вулканічного скла в льодовикових кернах Європи.
Наслідки вулканічного виверження
Незалежно від джерела, наслідки виверження були катастрофічними. Як зазначає IFLScience, римський державний діяч Кассіодор у листі 538 року описував тривожні явища на небі, вказуючи на те, що сонце втратило своє звичне світло, набувши блакитного відтінку, а опівдні люди не бачили тіней від своїх тіл. Він також згадував про зменшення сонячного тепла та тьмяність місяця навіть під час повні.
«Сонце втратило своє звичне світло, набувши блакитного відтінку, а опівдні люди не бачили тіней від своїх тіл» – писав Кассіодор у 538 році.
Крім історичних свідчень, наукові дослідження також підтверджують цю подію. Дерева в Данії демонструють надзвичайно вузькі річні кільця в середині VI століття, що свідчить про різкі зміни клімату, які почалися в 536 році. Льодовикові керни з Гренландії та Антарктиди містять свідчення значного забруднення атмосфери, викликаного кислотним пилом.
Економічні та соціальні наслідки
У Північній півкулі на фоні цієї темряви температура різко впала, що призвело до краху сільського господарства. Вчені вважають, що виверження 536 року могло стати початком пізньоантичного малого льодовикового періоду, що тривав до 540-547 років. Літні температури по всьому світу знизилися на кілька градусів, викликавши серйозні кліматичні потрясіння: в Китаї випав сніг влітку, Південну Америку охопили посухи, а на Близькому Сході з’явився смертоносний туман.
Внаслідок цього настали голод і злидні. Гельсько-ірландські аннали згадують про «відсутність хліба в 536 році», а бубонна чума пронеслася через римський порт Пелузій в Єгипті. Багато істориків вважають, що 536 рік ознаменував початок особливо похмурої епохи в історії людства.
Історик Майкл Маккормік зазначив, що 536 рік став «початком одного з найгірших періодів для життя, якщо не найгіршим роком» в Європі та деяких частинах Азії. Протягом наступних п’яти років пандемія чуми Юстиніана охопила Середземномор’я, завдавши нищівного удару по Константинополю, де загинули мільйони людей. Деякі вчені вважають, що поєднання кліматичної катастрофи та пандемії стало ключовим фактором у занепаді Східної Римської імперії.
Хвильовий ефект цієї катастрофи відчувався далеко за межами Середземномор’я. У Центральній Азії похолодання та посухи призвели до скорочення пасовищ, змусивши кочові племена мігрувати на схід до Китаю. Цікаво, що деякі з цих племен пізніше сформували союзи зі Східною Римською імперією.
Проте для деяких регіонів вулканічна зима 536 року могла мати і позитивні наслідки. Аравійський півострів, наприклад, отримав більше опадів, що зробило його більш придатним для життя в порівнянні з попередніми століттями, що сприяло піднесенню нової сили – Арабського халіфату.
