Останніми роками провідні світові компанії, включаючи SpaceX Ілона Маска, активно розглядають ідею створення орбітальних дата-центрів із застосуванням штучного інтелекту. Це продовження давньої дискусії про використання космосу для обробки даних, що надихалося, зокрема, фантастикою Ієна Бенкса. Маск планує реалізувати цю концепцію завдяки розміщенню сонячних орбітальних дата-центрів на тисячах, а потенційно й мільйонах супутників, що забезпечить до 100 ГВт обчислювальної потужності за межами планети. Деякі з таких супутників можуть бути навіть створені на Місяці.
Про це розповідає ProIT
“By far the cheapest place to put AI will be space in 36 months or less,” Musk said last week on a podcast hosted by Stripe cofounder John Collison.
Космічні амбіції Маска поділяють й інші гравці ринку. Керівник напряму комп’ютингу компанії xAI навіть уклав парі з представником Anthropic, що до 2028 року 1% світових обчислювальних потужностей працюватиме на орбіті. Google оголосила про проект Suncatcher, який має запустити прототипи космічних апаратів у 2027 році. Стартап Starcloud, підтриманий Google та Andreessen Horowitz, нещодавно подав заявку на створення сузір’я з 80 000 супутників. Навіть Джефф Безос називає цей напрям майбутнім галузі.
Вартість запуску та виробництва супутників
Попри значну увагу, економіка орбітальних дата-центрів нині поступається наземним аналогам. Інженер Ендрю МакКаліп розробив калькулятор, що порівнює витрати: дата-центр на орбіті потужністю 1 ГВт обійдеться у $42,4 млрд, що майже втричі дорожче земного центру через великі стартові інвестиції у супутники й запуск. Змінити цю ситуацію можливо лише завдяки технологічним проривам, суттєвим фінансовим вливанням і налагодженню ланцюга постачання космічних компонентів. Додатковий фактор — зростання витрат на земні ресурси через підвищений попит.
Ключовий драйвер космічного бізнесу — вартість доставки вантажу на орбіту. SpaceX вже здешевлює польоти, але для комерційної доцільності орбітальних дата-центрів ціна запуску має знизитися у 18 разів — від поточних $3600/кг (Falcon 9) до $200/кг, чого очікують після 2030 року з появою ракети Starship. Проте навіть повний успіх Starship не гарантує низьких цін для клієнтів, адже компанія може орієнтуватися на вартість конкурентів на ринку, таких як Blue Origin.
Ще одна складність — ціна виробництва супутників. За словами МакКаліпа, нині вона сягає $1000/кг, і лише масове виробництво та вдосконалення дозволять знизити витрати. SpaceX вже продемонструвала ефективність на прикладі Starlink, а масова побудова — понад мільйон апаратів — відкриває шлях до ще більших економій. Однак для обслуговування потужних GPU супутники повинні мати великі сонячні батареї, системи тепловідведення та лазерні комунікаційні лінії.
Аналіз проекту Suncatcher (2025) показує: якщо наземні дата-центри витрачають $570–3000 на 1 кВт енергії на рік, то для супутників Starlink ця цифра сягає $14 700/кВт. Тобто компоненти та запуск повинні стати значно дешевшими, щоб орбітальні центри могли конкурувати із земними.
Екологічні та технічні виклики космосу
Розробники орбітальних дата-центрів часто вважають, що відведення тепла в космосі — просте завдання, однак фактично це складна інженерна проблема. Через відсутність атмосфери тепло розсіюється лише завдяки великим радіаторам, що додає масу й складність супутникам. Ще одне випробування — космічна радіація, яка поступово виводить з ладу мікросхеми та може спричиняти помилки у даних. Захист можливий, але він додає масу та вартість. Google навіть тестувала свої Tensor Processing Units під дією випромінювання, а SpaceX придбала для цього прискорювач частинок.
Сонячні панелі в космосі ефективніші, ніж на Землі, однак схильні до швидшого зносу через радіацію. Дешеві кремнієві панелі, які використовують Starlink та Amazon Kuiper, служать лише близько п’яти років, що скорочує термін окупності інвестицій. Водночас стрімкий розвиток мікросхем дозволяє частіше оновлювати обладнання, тому цей недолік не є критичним для бізнесу, вважає CEO Starcloud Філіп Джонстон.
Попри всі труднощі, аналітики вважають, що орбітальні дата-центри можуть стати рушієм зростання галузі. За словами Денні Філда (Solestial), усі великі гравці ринку вже розглядають цей напрям, хоча інженерні виклики залишаються значними.
Місце космічних дата-центрів у ІТ-інфраструктурі
Виникає питання: для яких завдань використовуватимуться такі дата-центри? Чи зможуть вони повністю замінити наземні, чи будуть орієнтовані на окремі види обробки (наприклад, інференс чи тренування моделей ШІ)? Для навчання складних моделей потрібно тисячі GPU, об’єднаних у єдину мережу з високою пропускною здатністю; нинішні космічні технології ще не дозволяють ефективно об’єднувати таку кількість супутників.
Google у своєму проекті Suncatcher пропонує використовувати 81 супутник у щільному строю для забезпечення особливих комунікацій, проте це створює нові виклики — зокрема, щодо стабільного управління траєкторіями у складному орбітальному середовищі. Для інференсу ж достатньо десятків GPU, що дозволяє реалізувати мінімально життєздатний продукт. За словами Джонстона, перший ШІ-супутник компанії Starcloud вже приносить дохід, виконуючи завдання інференсу на орбіті.
Водночас, SpaceX у своїх документах очікує, що кожен супутник орбітального дата-центру матиме близько 100 кВт обчислювальної потужності — удвічі більше, ніж сучасні супутники Starlink. Для взаємодії між апаратами та передавання даних до мережі Starlink використовуються лазерні канали з пропускною здатністю на рівні петабітів на секунду.
Завдяки нещодавньому придбанню xAI (яка розвиває й наземні дата-центри), SpaceX прагне зайняти провідні позиції як у сфері земної інфраструктури, так і в космічному сегменті. Таким чином компанія зможе гнучко реагувати на виклики ланцюга постачань і капітальних інвестицій.
Підсумовуючи, ринок орбітальних дата-центрів перебуває лише на початку шляху. Економічна доцільність цього напряму залежить від розвитку ракетних технологій, здешевлення супутників і вирішення складних технічних питань, пов’язаних з космічним середовищем.