Людство, усвідомивши свою розумну природу, пройшло складний шлях від геоцентричних уявлень до розуміння власної ролі у нескінченному космосі. Це відкриття, попри ймовірне розчарування для багатьох, стало ключем до глибшого пізнання Всесвіту. Важливу роль у цьому відіграв Принцип Коперника, який стверджує, що людство не займає особливого положення у Всесвіті, а сам Всесвіт є однорідним і ізотропним. Саме цей принцип дозволив створити такі космологічні моделі, як метрика Фрідмана-Леметра-Робертсона-Вокера, що описує розширення космосу, та передбачити існування космічного мікрохвильового фону, що було підтверджено спостереженнями.
Про це розповідає ProIT
Космологічний та антропний принципи
Відомий фізик Альберт Стеббінс наголошував, що Космологічний принцип є ще сильнішим твердженням — у Всесвіті немає жодних особливих місць, і закони фізики діють однаково скрізь. Це дозволяє, спостерігаючи за далекими галактиками, бачити минуле Всесвіту, адже їхня історія ідентична нашій.
“Якщо припустити, що за весь час існування людства народиться скінченна кількість людей, то статистично найбільш імовірно, що ми народилися десь у середині цього часового відрізку, а не на самому його початку чи наприкінці”
Поряд із цим існує антропний принцип, який пояснює, що ми можемо спостерігати лише такий Всесвіт, який здатен підтримувати життя. Можливо, існують й інші всесвіти з іншими законами, але ми усвідомлюємо себе саме тут. Якщо застосувати Принцип Коперника до часу, виникає суперечливий, але логічний висновок — «катастрофа Картера», або «Аргумент Судного дня». Австралійський астрофізик Брендон Картер запропонував ідею, що ми не повинні вважати наш момент в історії людства унікальним. Якщо кількість людей, що коли-небудь народяться, обмежена, то найімовірніше, ми живемо десь посередині цього проміжку.
Математичне обґрунтування кінця людства
У 1993 році астрофізик Дж. Річард Готт розвинув цю ідею математично. Якщо вважати, що наше перебування у часі випадкове між початком і кінцем певного явища, можна зробити імовірнісний прогноз щодо його подальшої тривалості. Формула Готта дозволяє з 95% довірою оцінити майбутню тривалість явища, виходячи з часу його існування у минулому. Наприклад, коли Готт у 1969 році відвідав Берлінську стіну, яка тоді простояла 8 років, рівняння передбачило, що вона проіснує ще від кількох місяців до понад трьох століть. Стіна впала через 20 років, що відповідало прогнозу. Аналогічний розрахунок зі Стоунхенджем підтвердив його стійкість.
Застосування цієї логіки до людства дає тривожні прогнози. За оцінками Готта, якщо враховувати кількість людей, які вже народилися, то кількість тих, хто ще з’явиться на світ, з 95% ймовірністю становить від 1,8 мільярда до 2,7 трильйона. При сучасних темпах народжуваності нижню межу в 1,8 мільярда буде досягнуто вже за кілька десятиліть. Це не гарантує катастрофу, але вказує на те, що ми живемо в період демографічного вибуху, який, згідно з цією логікою, близький до завершення історії людства.
Щоб людство існувало до верхньої межі — близько 7,8 мільйона років, — середня народжуваність повинна впасти більш ніж у 400 разів. Однак цей підхід має обмеження: він не враховує непередбачувані технологічні прориви чи катастрофи, а також складність визначення самого «класу спостерігачів» — чи враховувати предків-гомінідів, чи майбутніх кіборгів. Утім, Аргумент Судного дня залишається впливовим інтелектуальним інструментом, що ставить під питання не лише наше місце у просторі, а й у часі, нагадуючи про крихкість людського існування.
