Зникнення неандертальців приблизно 40 тисяч років тому довгий час залишалося загадкою для вчених. Традиційні гіпотези пояснювали це явище різкими кліматичними змінами, захворюваннями або конкуренцією з Homo sapiens, які прийшли з Африки. Однак нове дослідження, опубліковане у авторитетному науковому журналі, пропонує зовсім інший підхід до розв’язання цієї таємниці: неандертальці могли ніколи повністю не зникати, а були генетично асимільовані сучасною людиною.
Про це розповідає ProIT
Генетичне злиття двох видів
Замість повного зникнення під впливом несприятливих факторів, неандертальці, як показує математична модель, розроблена міждисциплінарною командою вчених, були інтегровані у більшу популяцію Homo sapiens. До цієї команди увійшли обчислювальний хімік Андреа Амадея, еволюційний генетик Джулія Лін та еколог Сімоне Фатторіні. Вони проаналізували сценарій, за якого тривале схрещування між неандертальцями і Homo sapiens призвело до поступового розчинення генофонду менших груп у більшій популяції.
“Ідея про те, що Homo sapiens та неандертальці схрещувалися, колись вважалася ледь не єретичною, але сьогодні вона є загальновизнаним науковим фактом. Сучасні геномні дослідження переконливо доводять, що люди неафриканського походження успадкували приблизно від 1 до 4 відсотків своєї ДНК від неандертальців”.
Цей тривалий процес схрещування тривав десятки тисяч років на території Євразії. Математична модель показує: навіть якщо враховувати інші чинники, саме генетична асиміляція пояснює зникнення неандертальців як відособленої групи. Протягом 10 000–30 000 років взаємодії чисельна перевага Homo sapiens поступово “затопила” геном неандертальців. Це підтверджується і археологічними даними: популяція неандертальців скорочувалася поступово, а не раптово.
Нова еволюційна перспектива
Міграція Homo sapiens з Африки, ймовірно, почалася значно раніше, ніж вважалося раніше — понад 200 тисяч років тому. Кожна нова хвиля мігрантів зустрічалася з місцевими неандертальськими громадами, і замість повної заміни відбувалося поступове злиття. З покоління в покоління унікальні риси та культура неандертальців розчинялися у новому генофонді, а їхня фізична ідентичність зникала з палеонтологічного літопису. Демографічна нерівність сприяла цьому процесу навіть за відсутності очевидних переваг від неандертальських генів.
Дослідники вважають, що термін “вимирання” може бути некоректним щодо неандертальців. Вони не програли еволюційну гонку, а стали невід’ємною частиною переможців. Неандертальці були адаптивними й талановитими: створювали знаряддя праці, наскельні малюнки й, ймовірно, володіли складною комунікацією. Попри те, що їхні культури та фізичні риси зникли, неандертальська спадщина збереглася у ДНК сучасних людей, впливаючи на здоров’я та біологічні особливості людства. Їхня історія — це приклад складної інтеграції та асиміляції, яка відіграла значну роль у формуванні сучасної людини.